– Та як же ти примудрилася! Кому ти тепер потрібна з дитиною! І як ти його збираєшся ростити ?! Я тобі не помічник, так і знай. Тебе виростила, а тепер ще й доважок твій! Чи не потрібна ти мені, збирай речі і щоб духу твого в моєму домі не було!
Катя слухала крики, не піднімаючи голови. Остання надія, що тітка все-таки пустить її пожити, хоча б поки вона не влаштується на роботу, руйнувалася на очах.
– Була б жива мама …
Батька Катя не знала, а маму років п’ятнадцять тому збив на переході п’яний водій. Органи опіки вже збиралися віддати дівчинку в дитбудинок, коли несподівано з’явилася далека родичка, якась троюрідна сестра матері. Вона і забрала її до себе, благо власний будинок і зарплата дозволили оформити опікунство без зволікань.
Жила тітка на околиці південного прикордонного містечка, зеленого і жаркого літа і дощового взимку. Дівчинка завжди була сита, охайно одягнена, та й до праці привчена, у власному будинку з двором і невеликий живністю завжди було досить роботи. Може бути не вистачало їй материнського тепла і ласки, але кого це хвилювало!
Навчалася Катя добре. Закінчивши школу, поступила в педінститут. Швидко пролетіли веселі студентські роки, і ось закінчилася безтурботне життя, здані іспити, і дівчина повернулася в який став рідним містечко. Але в цей раз повернення не радувало її.
Накричавшись, тітка, нарешті, трохи заспокоїлася:
– Все, йди з двору, щоб очі мої тебе не бачили.
– Тьоть Тань, можна хоча б …
– Все, я сказала!
Катерина мовчки взяла валізу і вийшла на вулицю. Хіба думала вона, що ось так повернеться сюди? Приниженою, кинутої та ще з животом, правда, термін невеликий, але Катя все одно вирішила зізнатися, що вагітна. Не хотіла і не могла приховувати це.
Потрібно було знайти хоч якесь житло. Дівчина йшла і йшла, занурена в свої думки і не помічаючи нічого навколо.
А південне літо було в самому розпалі. У садах дозрівали яблука, груші, щосили золотились абрикоси. Виноградні лози важкими гронами звисали з численних навісів, альтанок і підпір, а синьо-малинові сливи ховалися під темними пружними листям. З дворів тягнуло солодким ароматом варення, смаженого м’яса і свіжоспечених коржів. Дуже хотілося пити. Катя підійшла до якоїсь хвіртки і покликала жінку, що стоїть у літньої кухоньки:
– Господарочка, попити не дасте?
Поліна, ще не стара міцна жінка років п’ятдесяти, озирнулася на голос.
– Заходь, коли з добром.
Зачерпнула з відра кухоль води і подала дівчині. Та втомлено присіла на лавку і жадібно надпила.
– Можна я у вас трохи посиджу, жарко дуже.
– Посидь, мила. Ти звідки будеш? Бачу ти з валізою.
– Я інститут закінчила, хочу влаштуватися на роботу в школу. Житла ось тільки немає. Не знаєте, може хто кімнату здає?
Поліна уважно подивилася на дівчину. Чистенька, охайна, але якась втомлена і ніби пригнічена невеселими думками.
– Можеш у мене оселитися, та й мені веселіше буде. Дорого не візьму, але, домовленість, платити вчасно. Якщо згодна, підемо покажу кімнату.
Жінка зраділа, що у неї буде постоялець, зайва копійка ніколи не завадить, а в їх маленькому містечку, так віддаленому від обласного центру, особливо розраховувати на підробіток не доводилося. Син жив далеко, в гості наїжджав рідко, так що, з іншого боку, буде з ким коротати довгі зимові вечори.
А Катя, все ще не вірячи такій несподіваній удачі, поспішила слідом за господинею. Кімнатка була невеликою, але затишній, вікном в сад, столик, два стільці, ліжко і старенький шафа. Їй цілком вистачить. Швидко домовилися про оплату, і дівчина, переодягнувшись, вирушила в управління освіти.
І полетіли дні. Робота, дім, робота. Катя не встигала відривати листки календаря, так швидко летіло час.
Вона подружилася з господинею, яка виявилася доброю і чуйною жінкою. Та й та прив’язалася до простої і скромної дівчини. У міру можливості Катя допомагала їй по господарству, а вечорами вони частенько чаювали, сидячи в альтанці в саду, благо на півдні холодна осінь настає не скоро.
Вагітність протікала легко. У Катерини не було токсикозу, личко залишалося чистим, ось тільки поправилась вона вже помітно для очей. Дівчина розповіла Поліні свою нехитру історію. Тисячі таких або подібних випадків бувають в житті.
На другому курсі Катя закохалася. Та не в аби кого, а в красеня Ігоря, єдиного сина забезпечених батьків, викладачів того ж ВНЗ. Відпускати сина кудись в столицю вони не захотіли. Шлях його був визначений заздалегідь, навчання, аспірантура, викладання в інституті або наукова діяльність. Все це, само собою зрозуміло, поруч з батьками.
Розумний, вихований, легкий у спілкуванні молода людина завжди був душею будь-якої компанії і, звичайно ж, подобався дівчатам. Багато раді були б дружити з ним. Але він звернув увагу саме на скромницю Катю. Може бути йому сподобалася її сором’язлива усмішка, м’які карі очі або тоненька фігурка з трохи кучерявим волоссям?
А може він відчув в ній споріднену душу або той внутрішній стрижень, який буває у людей стійких, що не піддаються ударам долі? Важко сказати. Але залишилися роки навчання молоді люди майже не розлучалися. Майбутнє бачилося Каті в рожевому кольорі і поруч з Ігорем.
Той день дівчина пам’ятала до найдрібніших подробиць. Вранці вона раптом чітко усвідомила, що не може дивитися на їжу, що не переносить деякі запахи, що вже кілька днів її нестримно нудить. І найголовніше, адже у неї затримка!
Як вона могла забути і не звернути на це уваги ?! Катя купила в аптеці тест на вагітність, прийшла в гуртожиток, випила склянку води і стала чекати.
Так і є, дві смужки. Дівчина дивилася на них, все ще не вірячи власним очам, так, дві смужки. На носі держіспити, а тут таке! І як сприйме цю звістку Ігор? У їх плани діти поки не входили.
Несподівана хвиля ніжності до маленькій людині усередині неї раптом нахлинула на дівчину.
– Маленький …, – прошепотіла Катя, погладивши живіт.
Дізнавшись про все, Ігор вирішив цим же ввечері познайомити Катю з батьками.
Згадуючи цю зустріч, дівчина не могла стримати сліз. Коротко розповіла, що батьки Ігоря запропонували їй зробити аборт і після здачі держіспитів виїхати з міста, звичайно ж, однією. Ігорю потрібно займатися кар’єрою, та й не пара вони.
Яким був їх розмова з сином, Катя могла тільки здогадуватися. На наступний день Ігор мовчки зайшов до неї в кімнату, поклав на стіл конверт з грошима і так само мовчки вийшов.
Про аборт Катя не думала. Вона вже любила це крихітна істота, яка жила в ній. Це її дитина, і тільки її. Але важко їм буде, допомагати-то нікому. І після недовгих роздумів дівчина вирішила все ж взяти гроші, які залишив Ігор, тверезо розсудивши, що вони їй, ой, як знадобляться.
Вислухавши Катину історію, Поліна по-жіночому пошкодувала дівчину:
– Всяке буває. У житті це не найстрашніше. Чи не ти перша, не ти остання. Молодець, що аборт робити не стала, не згубила невинну душу. Дитинка ж не винен ні в чому, буде тобі втіхою, а там, дивись, може все і утворюється на краще.
Але Катя навіть чути не могла, що з Ігорем може все ще налагодиться. Її як відвернуло. Не могла вона пробачити своє приниження. І дуже жваво було враження про те, як просто він відмовився від неї, не зробивши навіть спроби порозумітися.
Час йшов. Катя вже не працювала, ходила як качечка, перевалюючись з боку в бік. І з нетерпінням чекала, коли ж з’явиться на світ її дитинка.
Розгледіти, хто ж буде, хлопчик чи дівчинка, узістка не змогла. Так це було і неважливо, аби був здоровенький.
В кінці лютого в суботу у неї почалися перейми, і Поліна відвезла її в лікарню. Пологи пройшли спокійно, Катя народила міцного здоровенького хлопчика.
– Єгорка, Юрась, – шепотіла вона і гладила малюка по пухленької щічки.
Катя подружилася з іншими жінками в палаті. Вони-то і розповіли дівчині, що два дні тому тут народила дівчинку дружина начальника прикордонного загону.
Правда потім виявилося, що вони навіть не розписані і жили в цивільному шлюбі.
– Ти не уявляєш, він її квітами просто завалив! Медичці коньяк з цукерками поставив. Приїжджав на уазику кожен день. Тільки не гаразд у них було.
Вона весь час говорила, що не хотіла дітей і залетіла по дурості. А потім кинула дитину і втекла. Записку залишила, що відмовляється від нього, що не готова до дітей. Уявляєш ?!
– А дитина-то як?
– Так як, з пляшечки годують, але медсестра сказала, що краще до грудей прикласти. А хто погодиться. Своїх діток годувати треба.
У години годування принесли дівчинку.
– Може погодує хто? Слабенька вона, – сестричка з надією подивилася на молодих матусь.
– Дайте мені, жалко адже дитини, – Катя обережно поклала сплячого синочка на ліжко і взяла дитину.
– Ой, біленька яка! А маленька! Буду кликати її Маняшею.
У порівнянні з здорованем Єгорка дівчинка була зовсім крихітною.
Катя доклала її до грудей, і малятко радісно зачмокала, але через кілька хвилин вже випустила сосок і солодко засопіла.
– Я ж кажу, слабенька, – сказала медсестра.
І Катя стала годувати двох.
Дня через два в палату зайшла сестричка і повідомила, що приїхав батько дівчинки і хоче побачити дівчину, яка годує його дочка. Так Катя познайомилася з начальником прикордонного загону капітаном Кузнєцовим Дмитром Васильовичем, молодою людиною середнього зросту і твердим поглядом блакитних очей.
Подальші події медперсонал пологового відділення лікарні, а потім, з подачі вищезгаданих працівників, і все містечко згадували ще дуже довго, тому що фінал всієї цієї історії гідний того, щоб її пам’ятали.
У день Катиной виписки все: лікарі, медсестри, санітарочки, зібралися на ганку, перед яким стояв уазик, прикрашений блакитними і рожевими кульками.
Молодий військовий з капітановими погонами на плечах допоміг Каті піднятися в машину, в якій вже сиділа Поліна, і передав їй спочатку блакитний, а потім рожевий згорток.
Посигналив на прощання, машина рушила з місця і скоро зникла за поворотом.
Адже ось як буває, не знає людина, якими будуть наслідки його вчинків. А вони бувають непередбачуваними. Тому що життя, часом, підносить такі сюрпризи, придумати які просто неможливо …
А яке ваше ставлення до абортів?
