Фаїна Юріївна була консервативною жінкою, яка дотримувалася старих правил. Ще десять років тому вона стала вдовою, тому єдиною розрадою стали діти.
Донька Оля одружилася рано. Вони взяли з чоловіком законний шлюб, а потім народили донечку Юлю. Сином Сергієм мати дуже пишалася. Він добре вчився в інституті, а потім пішов працювати на хорошу фірму. Щоправда, він жив з якоюсь жінкою, котра мала свою дитину. Та Фаїна Юріївна була переконана, що це мине і зрештою він одружиться із хорошою дівчинкою. Однак одного дня син заявив:
– Мамо, ми з Мариною хочемо розписатися.
– Це хто така? – не одразу дійшло до Фаїни Юріївни.
– Ну мамо!
– Сину, ти ж іще такий молодий! Куди ти спішиш? Ціле життя попереду! – заголосила жінка.
– Це моє рішення, мамо. У мене все гаразд.
– Яке це гаразд? – далі за своє мати. – Береш вже розлучену жінку з вантажем! Нащо тобі чужого сина? Сергію, про своїх діточок треба думати!
– Мамо, що за стереотипи? Марина гарна жінка, а Вітя добрий хлопчик. Ти її не знаєш, тому так говориш.
– І не хочу знати! – заявила жінка.
Син розлютився і пішов. Зрештою він зробив кілька спроб покращити стосунки між його дружиною та матір’ю. Вони приходили в гості до Фаїни Юріївни. У такі моменти вона поводила себе зверхньо і пихато, а коли залишалася наодинці з сином, то обзивала невістку. Тому Сергій все рідше почав навідуватися до матері. Потім у її доньки розпочалися проблеми з чоловіком. Вони часто сварилися, що призвело до розлучення. На думку Фаїни Юріївни, це найгірше, що могло статися. Тому жінка спочатку намагалася все владнати і змусити доньку помиритися з чоловіком:
– Ну зрадив тобі і що з того? Вони усі гуляють. А сім’я тримається на жінці, тому ти повинна терпіти образи, хоч б заради дитини.
Оля слухати не хотіла і пригрозила, що піде від матері жити на квартиру. Тоді жінка більше нічого не казала.
Донька спочатку була засмучена, але потім зустріла Василя. Її життя набуло нових барв, вона повеселішала. Фаїна Юріївна спочатку зітхала, але нічого Олі не казала. А закінчилося все тим, що одного дня донька сповістила новину: вона виходить заміж. Тоді Оля запросила свою матір на знайомство до сватів.
– Добридень, свахо! – сказав чоловік років шістдесяти, відчинивши двері. – Я Микола, а це моя дружина – Віра, – до Фаїни Юріївни підбігла жінка і поцілувала в щоку.
– Бабуся! Бабуся! – закричала Юля. Онука вибігла і обняла Фаїну Юріївну. – Мама і дядя Вася в магазині. Вони скоро повернуться. Ти тільки поглянь що я маю. Це мені дідо Коля купив в парку, коли ми гуляли, – сказала Юля і дала бабусі шоколадку.
Усі разом вони зайшли і сіли на диван у вітальні. Сваха приготувала усім чаю і сказала:
– Фаю, хочу вам подякувати за вашу доньку. Ми вже й не сподівалися, що наш син колись одружиться, ще й на такій гарній дівчині. І онучка у нас зявилася!
Після почутого у Фаїни Юріївни виступили сльози.
– А де у вас…? – все, що вона змогла видушити з себе.
– Ванна прямо по коридору.
Жінка вийшла і сльози покотилися по обличчю. Вона відчувала себе винною і неправою… Коли жінка повернулася додому, то одразу хотіла набрати синові. Та раптом вона згадала одну їхню розмову: “Мамо, ось номер Марини. Знаю, що ти не хочеш з нею спілкуватися, але можливо пригодиться”. Фаїна Юріївна знайшла номер невістки в записнику і зателефонувала:
– Привіт, Марино. А ви вільні в неділю? Може, прийдете до мене в гості? Я пиріжків напечу з яблуками. Пам’ятаю, що минулого разу Вітя їх з радістю їв…
А ви як гадаєте, чи правильно вчинила жінка?
