Він зі всієї злості гримнув дверима.
Після цього Оксана почала жити подвійним життям. Вдень вона вдавала щасливу жінку, з міцними нервами і впевненим поглядом. Ввечері вона перетворювалася на нещасну даму, яка потребувала захисту, любові й підтримки.
Мужності жінці додавали її діти. Матір намагалася зробити все, щоб вони нічого не потребували. Цього тижня вони разом їдуть в аквапарк, незважаючи на страх Оксани перед водою. Заради малечі вона наважиться з’їхати тою трубою.
– Це на вас чекають діти внизу? – поцікавився незнайомець.
– Як швидко вони з’їхали, – розгубилася Оксана.
– Ви тільки не хвилюйтеся. Це не так страшно, як дається. Заплющіть очі, а через мить ви вже будете внизу. Моя донечка також вже там.
Жінка дослухалася до поради і з криками за кілька секунд доторкнулася до землі.
– Я ж казав, що це простіше, ніж здається, – озвався позаду незнайомець.
– Дякую за підтримку.
– Можливо, ви дозволите пригостити вас морозивом? І діти трішки відпочинуть, – запропонував чоловік.
– Гаразд, – погодилася Оксана.
Донька Андрія подружилася з сином та дочкою Оксани.
– Я вас тут бачу не вперше, – раптом заявив чоловік. – Але ви завжди одна. Ваш чоловік працює на вихідних?
– Ми з ним розвелися. Я виховую дітей сама.
– Вибачте за такі нетактовні питання. А я теж самостійно виховую доньку. Після пологів дружина не вижила…Оточуючі переконували мене відмовитися від Соломійки і віддати її в дитячий будинок, мовляв, я не зможу самостійно з нею впоратися. Але я не розумію, як можна відмовитися від рідної дитини.
Ця розмова одразу нагадала Оксані слова її колишнього чоловіка, який кричав на прощання: “Кому ти здалася, окрім мене?”. Йому було байдуже на власних дітей, а Андрій жив заради своєї доньки. Повна протилежність.
Зрештою батьки вирішили віддати своїх дітей на плавання, адже ті так сильно любили воду. Тепер Оксана з Андрієм кожного тижня водили малечу в басейн. А після заняття вони разом традиційно відправлялися на прогулянку парком.
– Тату, а коли ви з тіткою Оксаною одружитеся? – раптом випалила Соломійка.
Дорослі не очікували такого прямолінійного запитання. Вони ніколи не обговорювали між собою подібні теми. Їх поєднували в першу чергу діти, а свої почуття вони тримали глибоко всередині.
– Дійсно, мамо. Коли це нарешті станеться? – підтакували діти Оксани.
– Надіюся, що найближчим часом, – наважився сказати Андрій. – Оксано, ти станеш моєю дружиною?
Жінка дивилася великими очима на каблучку в руках щасливого чоловіка. Навколо від радощів скакали діти. Тоді вона зрозуміла, що вони змовилися за її спиною.
– Мені потрібен час, щоб подумати…- вирішила заінтригувати Оксана. – Я згідна, – зрештою сказала вона.
Андрій обійняв Оксану, ніжно поцілував, взяв на руки і закружляв у такт шелесту листя на деревах.
– Ти і твої діти дуже нам з Соломійкою потрібні, – лагідно промовив чоловік.
Оксана усміхнулася. Її нутрощами розливалося тепле відчуття щастя. Все ж вона – потрібна комусь…
На які думки вас наштовхнула ця історія кохання?
