Юра вже досить давно не приїжджав до своєї матері. А сьогодні, ніби в минуле повернувся.
– Мамо, а чому в нас на ціле село зараз тільки один хлопчик гуляє?
– А він у нас і є один на все село. Хто хоче зараз тут жити? Всі до міста тікають.
– Чому це один?
– Ну от ти чому не хочеш в селі жити? Всі шукають для себе кращого життя. Хіба старенькі бабусі сидять по хатах і чекають, поки до них навідаються родичі.
– А хто взагалі тут залишився? Чий це син?
– Це син Ані, твоєї однокласниці. Пам’ятаєш її?
Юра щиро усміхнувся і одразу почав згадувати шкільні часи…
– Хіба про Аню можна забути? Вона правда завжди була невдахою, всі з неї сміялися.
– Даремно ви так. Вона стала неймовірною красунею. Працює, все у неї в руках горить. Але чомусь нещаслива у неї доля.
– А що у неї таке трапилося?
– Та народила вона і принесла в подолі. Не хотіла розповідати від кого, постійно повторювала: лелека приніс. Ось так…
– Оце так історія…
А мати все розповідала.
– Аня не опустила руки, пішла працювати, виховує сина, а дитина просто золотце. Культурний, вихований, завжди зі всіма вітається.
– А як Аня живе?
– Та ж казала вже тобі, що добре. А якщо ти про особисте – то тут вона дуже строга. Вона хороша господиня, до неї залицялося багато чоловіків, але ніхто їй чомусь не підходить. Так буде перебирати, то залишиться сама.
– Може, – задумливо протягнув Юра, – а може вона надіється, що зявиться той лелека, який дитину приніс?
Мати тільки рукою махнула.
– Чого ми взагалі про чужих дітей говоримо. Ти мені краще скажи, коли ти вже почнеш своє особисте життя будувати? А то постійно на кораблі не будеш працювати…
Юра розумів, про що мама йому говорить, тому і відтягував приїзд до неї. Чоловік повністю погоджувався з мамою, але вважав, що потрібно одружуватися лише коли є кохання.
Він зітхнув і сказав:
– Може пообідаємо?
Мама акуратно поклала фартух та поставила гарячі млинці на стіл. Сіла, а потім хлопнула в долоні і кинулася на вулицю:
– Сергійко, біжи до мене, поїж якраз.
Своєму сину вона сказала:
– Його мама на фермі важко працює, ось ціле село і підгодовує малого.
Хлопчик забіг в будинок. Мама зняла з нього взуття, забрала курточку і посадила за стіл.
А Юра вдивлявся в обличчя: схожий на матір.
Анюту він останній раз бачив на весіллі в її брата. Тоді вона вже не була такою дивною, як в школі. Вони багато танцювали, а потім кудись йшли… Але сільський самогон – річ непередбачувана. Юра взагалі не памятав жодних подробиць.
– Проходь за стіл, буду тобі сьогодні про русалок розповідати.
– Русалок на цьому світі немає.
– А ти поглянь на мою руку, ось одна з них мене колись поцілувала, навіть слід залишився.
Мама фиркнула:
– Не видумуй. Ти народився з такими родимками.
Але Сергійко подивився на них, показав такі ж:
– Виходить, що мене теж русалка поцілувала?
Чоловік глянув уважно і сказав:
– Може теж колись буде ходити на кораблі?
Так розговорилися, засперечалися, немов століття знайомі.
А потім несподівано Сергій рознервувався. Сказав, що мама не дозволила йому приходити у цей будинок.
Мати здивувалася:
– А чому це?
– Сказала мені, що коли дядько Юра приїде, то сюди приходити не можна. А раптом вона дізнається? Буде мені тоді…
– Сувора у тебе мама!
– Це точно!
Наступного дня Юра вирішив допомогти мамі по господарству, чоловічої роботи за всі ці роки накопичилося дуже багато.
Але весь час у його голові крутилася думка про те, що він хоче побачити Аню.
Може він і був батьком Сергія?
Вони ж тоді так добре погуляли під місяцем. Якісь обривки спогадів мимоволі пригадувались йому. Він пам’ятав, як говорив Ані, щоб вона обов’язково на нього чекала. Говорив, ще приїду, ще побачимося.
Невже син у них тоді вийшов?
Але Аня б точно сказала йому…
Раптово він почув щирий жіночий сміх. Юра одразу вибіг на подвір’я: Сергій йшов разом з мамою.
– Аню, почекай! – озирнулася, чекала, поки він підійде.
– Ну привіт…
– Привіт.
Аня тягнула за руку сина додому, та закривала своїм тілом його від Юри.
– Куди ви так поспішаєте?
– Нам вже пора, справ багато.
– Ну що ти, як нерідна, бачиш, плакати вже зібрався … Серця в тебе немає …
– А у тебе є? – крикнула Аня.
Кинувся він слідом за нею, не втримався і обійняв:
– Ти стала неймовірною красунею.
– А раніше була недостатньо красива, так? Не міг мені зателефонувати чи написати?
– Досить, Аня! І красива ти була, і добра …
Дівчина вдарила його по щоці і слізно промовила:
– Це тобі за обіцянки, за “напишу”, за твою любов та за сина!
Юра порухав свою щоку і чомусь радів: ох і важка була рука в Ані. Дояркою ж працює…
Отямився.
І одразу пішов слідом за нею. Більше точно не відпустить її. Залишиться тут, ніякого моря…
А вам сподобалася розповідь?
