На вулиці стояв звичайнісінький осінній вечір. Федір Михайлович – водій швидкої допомоги, якраз повертався додому з чергування. Сьогодні був дуже важкий день, він надивився всякого, тому хотів лише одного: зайти додому і забути про все.
На лавочці поруч з його домом сиділа дівчинка років 10 з собачкою.
– Ти поцупив фарш з кухонного столу. Тут мені твої дії зрозумілі, але навіщо ти ще взяв лимон? Він же такий кислий!
– Гав, – почулося у відповідь від маленької собачки.
Софійка була дочкою Федора Михайловича. Він вирішив купити їй собачку, коли померла її мама. Не серйозна хвороба, яка обернулася великим горем для їх сім’ї. Нічого не могло допомогти, всі були безсилі. Звичайно, чоловік винив себе у тому, що трапилося. Кожного дня йому доводилося рятувати життя інших людей, а от свою дружину не вберіг.
Софійка вибігала разом з собакою та радісно зустрічала Федора після чергової зміни.
– Тату, сьогодні у мене є для тебе дві новини. Одна хороша, інша погана. З якої розпочати?
– З хорошої.
– На вечерю у нас твоя улюблена запечена картопля.
– Дякую! А тепер розповідай погану!
– Потрібно купити терміново лимон.
– Що трапилося з лимоном?
– Це наш Джекі причетний до цього? Нууу… значить наступного разу ми точно приготуємо запечену картоплю з Джекі.
– Тату, не говори дурниць. Ти втомився?
– Ні, все добре!
* * *
Пройшло вісім років.
Софійка вступила в один з найпрестижніших вузів в країні. Федір точно знав, що вона доб’ється успіху не тільки у навчанні, але й у подальшій кар’єрі. А потім буде сім’я, діти… Він все прекрасно розумів. А ось його серце – ні.
Сьогодні Софійка збирала валізи, готуючись вступити в нове, доросле життя.
– Тату, я залишу деяку косметику, бо вона не влазить у мою косметичку. До речі, ти пам’ятаєш, що з Джекі потрібно гуляти два рази на день?
– О сьомій ранку і о восьмій вечора. Я все добре запам’ятав.
Соня зупинилася на порозі та оглянулася:
– Тату, а давай я залишуся? Ну як ти без мене будеш тут справлятися? А як я буду без твоїх жартів? Можу поступити у наш місцевий технікум.
– Ми з тобою вже це декілька разів обговорювали. Не переживай, зі мною нічого не трапиться. Тим більше зараз є стільки варіантів, як з тобою зв’язатися.
– Я буду скучати за тобою.
– Я теж!
* * *
Нічна зміна була напружена. Втомлена бригада поверталася у лікарню.
– Як там твоя дочка? – запитав фельдшер Олег.
– Все добре, навчається на відмінно, – коли розмова починалася за Софійку, то Федір одразу ставав бадьорим. – Приїде на Новий рік до мене, квитки маю їй взяти. Ми її з Джекі дуже чекаємо.
– Вибач, а можна особисте питання? – сказав Олег.
– Так, кажи.
– На тебе закоханими очима дивиться завідувачка відділення. Може ти її запросиш куди-небудь?
– Та немає у мене бажання заводити відносини. Я ж після зміни пересідаю на свою машину і починаю таксувати. Софійці там гроші потрібні зараз.
– Федоре, та перестань ти так через все переживати. Почни жити для себе.
З повороту вилетіла синя машина і різко затормозила перед світлофором. Федору Михайловичу потрібно було заздалегідь пригальмувати, але він на всій швидкості в’їхав прямісінько в багажник машини.
* * *
– Тату, не сумуй. Ну приїду наступного разу до тебе, після Нового року.
– Я не знаю, як я міг не помітити цю синю машину. Тепер всі заощадженні гроші довелося віддати. Не маю за що купити донечці квитки додому.
– Мені головне, що всі залишилися здорові!
– Джекі сумує за тобою, вже два дні не їсть. Я йому передам, що ти скоро до нас навідаєшся. До Нового року залишилося декілька годин, йду накрию святковий стіл.
Несподівано задзвонив домофон. Федір Михайлович здивовано підняв трубку і почув рідний сміх:
– Тату, ну чого так довго не відкриваєш двері? Впускай мене, я приїхала!
А вам сподобалася історія?
