Попросила мене сестра прихистити племінницю. Вона приїхала сюди навчатися, а жити не було де. От ми й домовилися, що я дам їй кімнату. З самого початку, все було просто чудово. Дітей у мене немає, а чоловік помер декілька років тому. Жити одній у двокімнатній квартирі було трохи нудно, а тут Ганна розвіяла мій смуток. Вона постійно розповідала мені про якісь події у своєму житті та й по господарству допомагала. Завжди прибирала, прала, мила та порохотяжила. Мені навіть ніяково було, але племінниця лише повторювала:
– Та мені не важко, а вам допомога потрібна.
Так ми й жили 5 років разом. Вона встигала не лише допомагати мені по господарству, а й вчитися. А потім, до нас приїхала її мати й сказала:
– Оксано, прийшов час розплатитися з моєю донькою за всі роки її праці.
Тут я нічого не зрозуміла й вони вирішили мені пояснити. Виявилося, що племінниця моя не просто приїхала до мене жити. Вона тут прибиральницею працювала, а я тепер маю їй зарплату за всі ці роки віддати. Вона навіть зошити з собою привезла, де все детально розписувала.
– Тут я ціни трохи підняла. Самі розумієте, інфляція, треба виживати. Було б добре, якби ви мені відразу всю суму віддали. Я хочу собі хату купити й невелике господарство завести.
Як вив же зрозуміли, сума там набігла дуже хороша. Я була ошелешена такою заявою.
– Давай сестричко. Можеш навіть частинами віддавати, але тоді відсотки накапають. А в тебе зарплата хороша, можеш собі дозволити.
Я подивилася на них й сказала:
– Добре, раз ви хочете так, тоді давайте я порахую свої гроші. Оренда кімнати у мене у квартирі також не дешева. Множимо на 5 років, виходить чималеньку суму. Доплюсуємо харчі, які завжди купувала я. Ніно, не ображайся, але те, що передавала ти, їла лише твоя донька. Дивись як цікаво виходить, ще й ви мені винні. Але я вам це пробачу в обмін на те, що більше ніколи не побачу вас на своєму порозі.
– Е, ні, Оксано. Так не вийде. Ти чому з самого початку не попередила, що за квартиру доведеться платити? – запитала сестра.
– А ти мене попереджала, що твоя донька до мене прибиральницею за зарплату їде? Я б її не пустила на поріг, хай би квартиру десь винаймала.
– Як це? Ми з тобою говорили, що вона допомагати тобі буде. А ти вже в боргу не залишишся. Хіба ж такого не було?
– Не перекручуй мої слова! Виходьте, бачити вас більше не хочу. Навіть подумати не могла, що у мене такі родичі.
Я виштовхала їх за двері й навіть не підіймала слухавку. Нічого нового вони мені не скажуть. Раз хотіли так жити, то треба було зразу до мене з контрактом приїжджати, а не через 5 років якісь рахунки виставляти.
Як ви вважаєте, хто правий у цій ситуації?
