Ми з чоловіком вирішили перебратися в село, коли у нас народилася друга дитина. З добиранням на роботу проблем не було, а дітям в такій місцевості буде краще.
У сусідньому домі жила Оля, яка була багатодітною матір’ю. Це була наша спільна тема для розмови, тому ми одразу здружилися. Сини також добре ладнали. Часто ми залишали дітей одна в одної за необхідності. І чоловіки наші знайшли спільну мову. Вони разом на рибалку їздили і машину ремонтували. Одним словом, ми зріднилися.
Оскільки ми з чоловіком не планували більше дітей, то усі речі я віддавала Ользі. Різниця між нашими молодшими синами була 2 роки, тому жінка лише раділа, що може економити на одязі. Однак зовсім скоро наші хороші стосунки закінчилися.
Першою неприємною ситуацією стала реакція Олі на кросівки, які я їй віддала. Вони були практично новими, але жінка почала крутити носом і сказала, що їх можна взувати лише в селі, тому краще б я пошукала в шафі для неї щось нове. Звичайно, що мені було прикро це чути. Ти паче раніше сусідка раділа навіть трохи знищеним речам і відповідала, що в селі й такі підійдуть.
Та згодом я перестала на це ображатися і приготувала черговий пакет з одягом. Сказала Олі, щоб вона переглянула, що підійде її синові, а все решта я віддам комусь іншому. Та сусідка обурилася, мовляв, вона все забере, адже знає, що речі хороші, навіщо їх віддавати комусь іншому?
А після цього до мене дійшли чутки, що Оля усім людям розповідає про мою жадібність і безсердечність. Адже я жодного разу не подарувала їй нічого нового, а віддаю лише непотріб. Немає у мене співчуття до багатодітної матері. Звичайно, що це стало останньою крапкою в нашій дружбі.
Я також мати. Хоча у мене двоє дітей, а не четверо, але ми з чоловіком самі забезпечуємо їх всім необхідним і не чекаємо від оточуючих подарунків. Навіщо було народжувати, якщо тепер немає можливості виростити дітей?
Спочатку я не розказала Олі, що все знаю. Ми продовжували спілкуватися, але я була дуже обачною. Нещодавно у мене гостювала тітка з Англії.Вона привезла багато одягу для моїх синів. Серед речей був осінній комбінезон, який замінив його старий. Також були босоніжки, які син не може терпіти. Я одразу вирішила, що їх разом зі старим комбінезоном потрібно комусь віддати. Я не хотіла робити подарунків для Ольги, тому розмістила відповідне оголошення в інтернеті. Через декілька днів мені написала дівчина з нашого села і я віддала їй речі за шоколадку.
Того ж дня Ольга прийшла до мене з претензіями, мовляв, як я могла віддати комбінезон тій жінці. Адже в неї одна дитина, а в неї – четверо. Виявляється, Ольга чекала, що отримає цей комбінезон, тому сама нічого не купувала синові на осінь. Зрештою, жінка сказала, що я “невдячна скотина” і пішла геть.
Тепер ні ми, ні наші діти більше не спілкуємося. Ось і роби добро людям…
А як би ви відреагували на подібну ситуацію?
