Знаєте вислів: “За що купила, за те і продаю”? От сьогодні розкажу історію, яку мені вдалося почути тільки від однієї сторони учасників. Тож, чи було все саме так, точно не знаю. Але від цього розповідь менш цікавою не стає.
Влад був цікавим чоловіком. Цьогоріч йому виповнилося 40 років. Позаду було вже чимало всього, зокрема, короткий невдалий шлюб і смерть батька (єдиної близької людини). Залишилося в нього декілька приятелів і ще менше справжніх друзів. Було, звичайно ж, і чимало жінок, але всі вони так і залишилися в його спогадах.
Останнім часом Влада почали мучити дивні думки. Йому постійно здавалося, що він дуже самотній. Сам поміж людей. Сам поміж колег. Сам в особистому житті. Збагнув, що вже нагулявся. Молодість і юність відцвіли, тож і про стабільність подумати варто було.
Сіль на рану сипали й звістки від друзів. Усі вони вже давно мали сім’ї, ростили дітей, купували дачі, їздили у відпустки. Хизувалися цим через фото у соціальних мережах. І від того Владові щось сильно щемило всередині. Ні, не від заздрощів, а від порожнечі.
Колись чоловік з байдужістю гортав подібний контент. Геть інші цілі тоді були. Направду, його таке навіть смішило. Мовляв, мають дружин і все, у клітці тепер. Не те, що він. Він захотів туди – пішов туди, захотів сюди – залишився тут. Але з часом та роками прийшло усвідомлення. Тепер і йому б до тієї “клітки” потрапити. Хотілося справжньої сім’ї.
Певне, щось таки чуло Влада і за якісь великі заслуги дало йому те, чого він так прагнув. До їхнього відділу кадрів прийшла новенька працівниця. Їй було тільки 30, але виглядала на цілих 20. Владові вона одразу сподобалася.
Струнка фігура, хороший смак, доглянута зовнішність і неймовірно мила посмішка – усе це так і манило чоловіка. Виявилося, що новенька ніколи не була заміжньою. І досі дівувала. Але хотіла найближчим часом взятися за це питання, бо вік підганяв. Тож звістка про неї розлетілася по цілій фірмі.
Тягнути Влад не любив. Тому і цього разу вирішив діяти рішуче. Запросив Ілону в кіно. Дівчина, схоже, також ігор не любила, тож лаконічно і доволі швидко погодилася на пропозицію.
Після походу на фільм чоловік зрозумів, що хоче краще пізнати цю загадкову даму. Саме тому він не поспішав запрошувати Ілону до себе додому чи напрошуватися до неї в гості. Зустрічалися вони зазвичай на нейтральній території. Поки що слід було знайти спільні інтереси та вподобання, а далі і про серйозніші кроки можна було думати.
Так минув місяць, доки Влад не збагнув, що й справді закохався у дівчину. Та й вона, наче не була проти спробувати новий рівень їхніх відносин. Тож на одній із таких зустрічей чоловік спробував поцілувати обраницю.
– Ой, ні. Вибач. Я ще не готова. Я не з тих дівчат, які одразу на все готові. Мені потрібно трохи більше впевненості у наших стосунках.- жінка почервоніла і, обірвавши монолог, втекла.
Можливо, когось така поведінка відлякала б, але Влада подібне тільки привабило. Всередині зародився вогник і він пообіцяв собі, що зробить все, аби тільки Ілона стала його дружиною. Можливо, заборонений плід – солодкий, тож його хочеться у стократ більше, а, може, в чоловікові прокинувся інстинкт хижака. Цього ми вже не знаємо, але почуття до Ілони спалахнули з новою силою.
Крім особистого життя багато змін відбулося й у професійній сфері. На фірмі Влада змінилося керівництво. Попередні начальники звільнилися, тож почало відбуватися дещо цікаве. На одну посаду претендента знайшли, а ось заступника слід було вибрати з колективу. На вільне місце кожен ласий, тож і пильнувати одне за одним колеги почали ретельніше.
Подібна допитливість дала свої плоди.
Одного дня співробітник, який постійно забував постукати у двері, ввірвався у кабінет до нового директора і помітив, як той тримав за руку Ілону. Він завертівся на місці, ніяково перепросив і вийшов, вдаючи, що нічого не бачив.
Іншого дня прибиральниця побачила, як директор обнімався з тією ж дівчиною просто на сходах.
А якогось ранку всі разом помітили з вікна, як під офісом припаркувалася машина директора. І знаєте, хто вийшов з неї? Правильно, Ілона. А сам директор посидів всередині ще трохи і зайшов вслід за жінкою.
Чутки донеслися і до Вадима. Чоловік, звичайно ж, не вірив злим язикам, але зерно сумніву тим вдалося посіяти у його душі. Тож було вирішено поговорити з Ілоною, бо невідоме вбивало.
– Вибач, дорогенький, це життя. Тут так буває. З тобою було класно, але мені треба думати про сім’ю, про стабільність, про статус і таке інше. Ігор Костянтинович здатен дати мені це все. Він зараз розлучається з дружиною і вже зовсім скоро ми зіграємо весілля. Ти тільки не ображайся. У тебе ще все буде добре.
Слова Ілони різали серце Вадима. Невже люди мали рацію і вона йому таки зроджувала… Та сама Ілона, якій для поцілунку потрібні були якісь вагомі докази міцних взаємин?
Але, як кажуть, кожному катюзі буде по заслузі.
Балачки про розлучення виявилися марними обіцянками. Директор так і залишився зі своєю сім’єю. А на місце свого заступника взяв зовсім іншу дівчину з досвідом та авторитетом.
Згодом Ілона звільнилася. Вадим чекав, що вона вирішить прийти до нього. Почне перепрошувати. Але совість (чи, може, гордість) у неї таки була. Напевне, вона прекрасно розуміла, що таке не пробачають.
Що Ви думаєте про вчинок Ілони?
