Мені завжди здавалося, що я добре розуміюся на людях. Відчуваю, від кого можна чекати підлості, а кому варто довіряти. Але виявилося, що це зовсім не так.
Я вийшла заміж за Сашка, не сумніваючись ні на хвилину. Ми були створені одне для одного. Він підкорив мене добротою свого серця. Я народила йому донечку, яку він змалку привчав до милосердя і лагідності. Оленка росла дуже чемною і вихованою дитиною, а коли перехожі дивувалися тому, звідки стільки мудрості в малій дитині, вона з гордістю відповідала: “Цього мене татко навчив!”
Коли Сашко загинув в автомобільній катастрофі – світ перестав для мене існувати. Час зупинився рівно в той момент, коли мені зателефонували з реанімації і повідомили, що мого коханого більше немає.
Коли я була у відчаї, не бажаючи жити без Саші ані дня, Оленка підійшла до мене, взяла своїми ручками мене за щоки і сказала:
– Мамусю, тато ж тебе бачить з хмаринок. Він би засмутився, якби побачив твої слізки.
Після того я пообіцяла, що візьму себе в руки і житиму заради дитини. Вона добре знала свого татка – він таки й справді не хотів би, щоб я ставила на собі хрест.
Після смерті чоловіка мені довелося забезпечувати не лише себе та малу, але й допомагати фінансово свекрусі. Леся Богданівна жила з нами в одній квартирі. Я її дуже поважала.
Я виросла в дитячому будинку, тому прості і щирі знаки уваги свекрухи здавалися мені любов’ю. Я вірила в те, що вона зможе стати для мене матір’ю, якої в мене ніколи не було. Як же я помилялася!
Як тільки ми поховали Сашка, вся доброта свекрухи кудись випарувалася. Її переповнювала ненависть, яку я навіть не могла пояснити. Поки ми з Оленкою гуляли в парку, намагаючись відволіктися від сумних думок, жінка зібрала усі наші речі в сміттєві пакети, а коли я відмовилася залишати квартиру, вона викинула їх через вікно!
Останньою краплею стало те, що вона виставила клітку з домашнім улюбленцем доні просто за двері. Навіть живу істоту не пошкодувала! Я хотіла боротися за дах над головою, намагалася достукатися, докричатися до свекрухи, але коли я оглянулася і побачила на обличчі моєї Оленки вираз жаху і переляку, то зрозуміла – воно того не варте.
Дорогою мала запитувала мене, куди ж поділася та добра бабуся, яка заплітала їй коси, вгощала смачними цукерками і готувала їй щоранку сирники з варенням? Та я й сама не знала відповіді на це питання.
Я добрела до вокзалу, бо не знала, куди ще йти. У мене ж немає нікого з рідних! Але не дарма дітям з дитячих будинків кажуть, що інші сироти – це і є їхня сім’я.
Я зустріла Володю – свого найкращого друга, який завжди захищав мене від дітей зі старшої групи в інтернаті. Він одразу мене впізнав. Почувши про моє горе – забрав мене до себе на квартиру. Йому вдалося гарно влаштуватися в житті, тому зміг навіть придбати для себе затишну двокімнатну квартиру.
Цілий рік ми лише товаришували, а вже потім між нами почали з’являтися не лише дружні почуття.
Володя запропонував мені вийти за нього заміж. Я погодилася. Він виховував мою Оленку з усією лагідністю і любов’ю, а більшого я й не просила.
Минуло 15 років, моя маленька дівчинка стала завидною нареченою. На її 20 День народження ми запросили її друзів і влаштували справжнє свято. Його зіпсував неприємний сюрприз, який чекав на нас ближче до вечора.
На порозі з’явилася свекруха. Не знаю, як їй вдалося нас знайти, але вона пригадала собі, що має онуку і вирішила, що зможе знайти для себе місце у її житті через 15 років після того, як вона вигнала нас на вулицю.
Я не стала їй перешкоджати чи влаштовувати скандал. Моя Оленка вже доросла, тому має право вирішувати кого їй пробачати, а кого – ні.
Я була вражена мудрістю своєї доньки:
– Я дуже добре пам’ятаю, як ви кричали нам з мамою услід, що ми для вас чужі, і ви не хочете нас бачити й чути. Думаю, цього разу, я відчуваю до вас те саме, – спокійно сказала Олена і зачинила перед жінкою двері.
Тихо, мирно, без образливих слів вона закрила своє серце перед тією, яка першою порушила її віру в те, що всі люди хороші. Коли я спитала її, де ж вона навчилася бути такою врівноваженою і мудрою, вона усміхнулася і відповіла:
– Цього мене татко навчив!
Чи правильно вчинила Оленка?
Чи засуджуєте ви свекруху?
