Жінка погано уявляла себе у ролі хорошої свекрухи. Тому, як тільки назбирала грошей і зрозуміла, що заробляє рівно стільки, що може дозволити собі все та ще й відкласти трохи, то вирішила купити синові окрему квартиру.
– Ой знаю тебе, мамо. Два павуки в одній банці не зживуться.- завжди бідкався син, обіцяючи знайти наречену з власною квартирою.
Тамара ж прожила вже не один десяток літ, тож прекрасно знала, що любов часом засліплює. Та й засліплює настільки, що годі на тверезий розумі сподіватися. Тож вирішила сама житло для дитини шукати.
Заощаджень на велику квартиру у місті не вистачало. Але керівництво дало позику та й колега знайшов новобудову десь у передмісті.
– То чого ти чекаєш? Життя непередбачуване, а якщо є можливість, то треба робити.- підтримувала подруга.
– Хай чоловік квартиру бронює. А ти поїдь і подивися.
Так і зробили.
Уже ввечері Тамара повернулася додому із чітким планом, яки й і розповіла своєму чоловікові:
– Беремо квартиру у передмісті. Добудовуємо, робимо ремонт. Грошей вистачить на перший внесок, а далі беремо кредит. Доведеться трохи економити. Далі молодший син закінчує навчання і одразу на роботу. Уже легше буде. Відсоток, правда, величезний, тому доведеться сильно напружитися, щоб багато не переплатити. Якщо все вийде, то будемо мати спокійну старість.
– Мамо, а кросівки зимові коли купимо?- за звичкою просив наймолодший із синів.
– Маєш черевики. Вони ще непогані. У нас кредит. Ніяких зайвих витрат поки.- обурювалася Тамара.
Приблизно так упродовж усього року й жила її сім’я. Економили страшно. Зате виплачували всі внески вчасно. А інколи навіть випереджали терміни. Через деякий час стало трохи легше. Та ще й неочікуваний спадок дістався Тамарі, за рахунок якого вона й покрила кредит. Нарешті життя налагодилося і стало таким, яким було досі.
Старший син із дружиною переїхав до відремонтованої квартири.
На душі Тамарі стало спокійно. Але не довго це тривало.
Одного дня жінка гортала щось у телефоні, як раптом натрапила на оголошення про продаж квартири. Тієї, у яку вклала стільки грошей, сил та нервів.
Син із невісткою вирішив позбутися подарунку.
– Телефонуй їм негайно!- обурився її чоловік.
– Куди дзвонити? Ніч надворі. Усі сплять.- схлипувала Тамара, давлячись образою.
Вона ніяк не могла збагнути, чому? Мало того, що продають, так ще нічого й не сказали навіть.
Чоловік пів ночі бігав та сварився, а жінка просто мовчки думала про невдячного сина.
Наступного дня винуватця викликали “на килим”.
– Ви чого таємницю з того зробили?
– А ви – трагедію. Нічого ми від вас не приховували. Просто якнайшвидше розмістили оголошення.
– А далі що планували робити?
– На отримані гроші купили б трикімнатну квартиру.
Син назвав місцевість, яка була ще дальше, аніж їхнє передмістя.
– А ремонт?
– Через рік-два зробили б.
– А жити де ті два роки? У тебе жінка і двоє дітей
– Як де? У вас.
Тамара мовчала. Тільки дивилася на сина з осудом. Він усе й сам збагнув:
– Так і знав, що ти рідному синові помагати навіть не захочеш.
– Я тебе вислухала, тож вислухай тепер і ти мене. Чого це ти раптом забув, як з гульок під ранок повертався? Хоча знав, як у мене зі здоров’ям та сном: якщо вже прокинуся, то не спатиму взагалі. А забезпечував тебе увесь цей час хто? А квартира за чиї гроші куплена? Ти про це не думав? Хочеш, щоб ми з батьком тут і занедужали з твоєю сім’єю? Йдеться про двох маленьких дітей, у яких ще не має режиму і усвідомлення того, що збоку старші люди. Ти, сину, розуміти нас не хочеш. То не будемо тебе розуміти і ми. Квартиру я тобі продавати забороняю. І до себе тебе потім не візьму. Тому думай сам.
Син дуже образився на матір. Покинув її дім, стукнувши дверима. Та все ж змирився.
Через деякий час почалася криза. Квартиру чоловік так і не продав, а Тамара з того тільки раділа. Бо що б він з тими копійками зараз робив?
Допомагати синові, до речі, вона також перестала. Вирішила, що дбати про себе повинна сама, якщо ніхто збоку цього не робить за неї. Тепер вона у себе була на першому місці.
Жодне з її рішень не було помилковим.
Відчувши гіркий смак самостійності, діти й самі на ноги швидко стали, а батьки їхні почали заробляти на себе. Тепер кожен працював, щоб жити, а не жив, щоб працювати.
Чи навчив чогось вчинок Тамари її сина?
А як склалася б історія, якби синові таки вдалося продати квартиру?
