Я вирішила самостійно вручити кожному запрошення на весілля.
– І до батька поїдеш? – дивувалася матір.
– Звичайно. Адреса в мене є, а ти виглядаєш неймовірно! – підбадьорила я свою матір-красуню.
Останні роки позитивно вплинули на неї. Не без моєї допомоги звичайно. Раніше мама багато працювала і не мала часу на огляд за собою. Що там говорити, адже навіть повноцінний сон був розкішшю! Та як тільки я встала на ноги, то подбала про те, щоб мама регулярно навідувалася в салони краси і віддихала на розкішних курортах.
А ще зустріч з Юрієм буквально омолодила її. Думаю, що пара незабаром одружиться. Я ж бачу, як цей чоловік дивиться на мою матір. Він готовий носити її на руках.
***
Коли тато побачив нас на порозі свого дому, то не одразу второпав, що нам від нього треба. Зрештою іншої реакції не могло бути, адже востаннє ми бачилися 14 років тому. Тоді він навіть знати мене не хотів, а сьогодні почав метушитися і запросив до столу.
За чашкою чаю я розповіла, що здобула хорошу освіту, пройшла стажування в Лондоні і влаштувалася на престижну роботу в столиці. От і заміж зібралася, а не за горами й новосілля у власному заміському будинку. Сказала, що ми вирішили з нареченим приїхати запросити його з дружиною на святкування шлюбу.
Скажу відверто, що це все було давно заплановано. Я з нетерпінням чекала, коли батько з колишньою суперницею матері прийде на церемонію.
У дитинстві я отримала достатньо травм, які перетворилися на комплекси. Зараз, у зрілому віці, мені хочеться звільнитися від тягаря минулого. От і прийшла та відповідальна мить.
Гості один за одним підходили до нас з чоловіком і висловлювали свої привітання.
Усі зворушив тост мого батька, який розповів, що пишається такою успішною й цілеспрямованою дочкою. Він сказав, що я – його гордість. На кінець додав, що сподівається якомога швидше стати дідусем і няньчити не менш кмітливих онуків.
Звичайно, я мала відповісти на такі теплі слова.
– Ох, татку! Саме так я зверталася до тебе в дитинстві, пам’ятаєш? А ти мене кликав принцесою. До десяти років, семи місяців і дев’яти днів. Я ніколи не забуду день, коли все зруйнувалося. В одну мить я стала Попелюшкою. Ти покинув мене з мамою напризволяще і змусив обирати: або квартира, або відмова від аліментів. Знаєш, а ти справді мав рацію, коли говорив про мій успіх. Всім, що у мене зраз є, я завдячую тобі. Так, так. Саме тобі. Адже якби ти тоді не втік від труднощів і проблем, я б не стала такою самостійно, відповідальною і міцною духом. Я б не вчилася так наполегливо, я б не пішла на важку роботу. Я б залишилася тою принцесою без жаги вирватися із лап бідності.
Мабуть, я б могла мати щасливе дитинство, якби ти не проміняв нас. Я б не мила підлогу в під’їзді, щоб допомогти мамі звести кінці з кінцями. Я б не носила порвану одежу і їла б щось краще, ніж дешеву Мівіну. Але тоді я б не стала такою, як зараз.
Ти не хотів допомогти нам, але ми не зламалися. Тільки глянь, яка мама красуня! А головне вона – щаслива! Чи була б такою поруч з тобою? Сумніваюся.
Хочеш пишайся мною, а хочеш – ні. Проте це наша остання зустріч, а моїх дітей ти ніколи не побачиш. За твоє здоров’я, тату!
У залі стояла тиша. Я вирішила розрядити обстановку і сама ж крикнула:
– Гірко!
Гості підтримали мене, не помітивши, що за столом звільнилося два місця.
Чи правильно вчинила дочка, коли вирішила відімстити своєму батькові на власному весіллі?
