Я вже доросла жінка, у мене є власна сім’я, але я досі ображена на своїх батьків. Хочу виговоритися, щоб нарешті відпустити цю ситуацію. Бо образа на них з’їдає мене зсередини.
Моя мати завжди любила випити. Спочатку це було на свята, потім на вихідних, а згодом кожного дня. Ситуація стала настільки критичною, що в домі не можна було залишити навіть продукти, бо вона міняла все на випивку.
Щодо мого батька, то він віддано любив свою дружину. Навіть тоді, коли доводилося її забирати від інших чоловіків. Кожного дня, я йшла зі школи додому, очікуючи на чергову п’янку. На інших дітей вдома чекали матері, а у мене по-суті нікого не було. Коли до нас переїхала бабуся, то стало трохи легше. Нарешті на столі було накрито і на сніданок, і на обід, і на вечерю.
Тато не хотів розлучатися з матір’ю. Він багато працював, а у вільний час скаржився мені на те, як йому важко. Ще у мене був молодший брат, з яким у нас 6 років різниці. Коли мені стукнуло 16 років я поїхала на навчання в інше місто.
Якщо я могла себе захистити, то мій брат не вмів боротися з насмішками однолітків. Він не мав друзів і був замкненим в собі.
Матір зовсім не дбала про нас. Її хвилювала лише чарка. Вона погубила свою молодість, своє здоров’я і зганьбилася на все село.
Йшов час. Згодом я перекоанла своїх рідних переїхати в будинок у сусідньому місті. Звичайно, що я не ідеальна донька, але завжди підтримувала батька у скрутні хвилини. Незважаючи на мій впертий та гордовитий характер, я переконана в тому, що до інших потрібно ставитися так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе.
Матір черговий раз потрапила в лікарню. Раніше у таких випадках батько піклувався про неї, але цього разу всім надоїло. Все ж чоловік переконав мене оплатити їй лікування. Дивно, але ця ситуація вплинула на матір. Після цього вона вже протягом двох років не вживає алкоголь. Тато цьому дуже радий. Він готовий носити її на руках і намагається змусити нас також її полюбити.
Кожного разу, коли у нас виникають конфлікти, батько готовий зробити все, що завгодно, щоб його дружина була задоволеною. Нещодавно матір продала дачу. Ще раніше тато обіцяв, що половина з дачної ділянки буде моєю. Виходить, що сто тисяч з продажу мали віддати мені. Натомість мати виділила лише 60, мовляв, їм гроші потрібніші. Ну звичайно, вона ж свого часу все пропила і тепер заново потрібно облаштовуватися.
Та якби на цьому все закінчилося. Від матері я тільки й чую одні розмови про те, як їм важко, грошей не вистачає, на всьому економлять і бідно живуть. І це все при тому, що вони оформили кредит і купили автомобіль. Мені набридло слухати, що всі їм щось винні і всі не так живуть. Особливо багато претензій до мене. Виявляється, що я розбещую свою доньку. Хоча я не розумію, чому я маю в чомусь її обмежувати, якщо можу дозволити дати їй все необхідне.
Однак три місяці тому мій терпець остаточно увірвався. Я народила вдруге. Батьки вперше в житті вирішили навідатися до мене в лікарню (раніше, коли лежала з дочкою, то не провідували, бо грошей не мали). Як тільки вони зайшли в палату, то почали виправдовуватися, що нічим допомогти мені не можуть, бо зайвих коштів у них немає. Але до чого тут це? Принаймні поцікавтеся, як у мене справи і як я себе почуваю! А коли мене виписали з пологового, то батьки подзвонили, щоб запитати, чи можна прийти в гості до онуків і одразу попередили, що подарунків чекати не варто, бо грошей немає.
Цього разу я наважилася сказати все, що думаю. Натомість мати відповіла, що у кожного своє життя.
Після цього ми вже 3 місяці не спілкуємося. Зрештою, я можу це пережити. Однак батька я не можу зрозуміти. Йому також стало на мене байдуже, адже я образила його дружину. Прикро, що рідні люди не дбають ні про своїх дітей, ні про онуків.
А що ви думаєте про цю ситуацію?
