Я вперше зустрів Марію, коли мені було 20 років. Одразу зрозумів – це кохання з першого погляду. Через рік наших стосунків ми вирішили почати жити разом. Однак, після переїзду я дізнався дещо про мою дівчину. Виявляється, що у неї є дитина. Звісно, що така інформація мене шокувала. Та я не забоявся і прийняв малюка, як рідного сина.
Вані тоді було всього-на-всього три рочки. Свого біологічного батька він ніколи не бачив, а у свідоцтві про народження графа про батька була порожня. Тоді ми жили утрьох на орендованій квартирі й нам було добре.
Одного дня, через 5 років наших стосунків Марія розповіла про те, що покохала іншого чоловіка. Не хочу вдаватися у деталі та описувати емоції, які відчував після почутого. Але я полюбив Іванка всім серцем, розпланував наше майбутнє до кожної дрібниці. Навіть оформив іпотеку для житла. Я не знав, як пояснити малюкові, що його мама полюбила іншого дядю і ми не можемо тепер жити разом. Коли збирав свої речі, Івасик впав на коліна та кричав:
-Тату, будь ласка, не йди. Не залишай мене.
Саме тоді хлопчик вперше назвав мене татом. Я опустився до нього, міцно обійняв та пообіцяв, що обов’язково буду дзвонити та приїжджати в гості. Витер скупу сльозу зі щоки, розвернувся та пішов. Я не міг зрозуміти, чому Маша вирішила так вчинити? Чому вона розлюбила мене? Я переїхав на іншу орендовану квартиру та розпочав життя з нової глави. Ваня ледь не щодня телефонував мені та просив приїхати, але я не міг. Я досі не міг прийти до тями після почутого.
Наші спільні знайомі розповіли, що новий коханий Маші – впливовий бізнесмен, який виконує її примхи та забаганки. Іванка вона народила рано, жили разом зі своєю бабусею. Тоді були скрутні часи, що навіть не могли купити подарунок малюку на день народження.
Коли Іванку виповнювалося 10 років, я вирішив зробити йому сюрприз. Без попередження, я приїхав до бабусі в гості, адже хлопчик якраз гостював у неї. Він плакав від щастя та стрибав мені на руки, коли побачив на подвір’ї з великою в’язкою надувних кульок та подарунком. Мама Маші не була проти мого візиту, адже прекрасно все розуміла. Я поважав її, адже та вчинила правильно, не дивлячись на те, що я по суті чужа для них людина.
Через три роки я зустрів прекрасну жінку. Її звати Анна. У неї є донька від першого шлюбу. Але я не забував про Івасика. Я не сприймав його як чужу дитину. Я любив його, як рідного сина.
Маша через деякий час народила від свого нового чоловіка дівчинку та переїхала в іншу країну. На свій день народження навіть не запросила рідну маму та сина, адже у ресторані були впливові гості її чоловіка та і не хотіла показувати бідних родичів. Тоді хлопчик прийшов до мене додому пішки. А це майже протилежний кінець міста! Весь заплаканий, втомлений та засмучений. Та і моя дружина спокійно відреагувала на Іванка та навіть спробувала його утішити.
Однак, він підійшов до мене, обійняв та запитав тихо на вушко:
-Тату, а чому моя мама нас покинула? Вона нас більше не любить?
Того ж дня я забрав речі Івасика до себе. Він й досі живе з нами, гарно ладнає з молодшою сестричкою. Дружина тільки підтримала моє рішення, адже бабуся Іванка вже була старенька і їй було важко доглядати за онуком. Та і грошей не вистачало, а рідна донька вже і зовсім забула про існування старшого сина. Зараз син відмовляється спілкуватися з рідною матір’ю, хоча та інколи приїжджала до міста та хотіла з ним зустрітися. Марія продалася заради грошей та кращого життя. Продала не тільки своє тіло, але й совість.
Але Бог все бачить…
На вашу думку герой історії правильно вчинив?
