Цю історію мені розповіла моя сусідка тітка Олена. Одного разу ми з нею випадково заговорили про дивовижні і нез’ясовні явища, і вона мені таке розповіла, що я досі не можу зрозуміти, як це могло статися.
Тітка Олена з чоловіком, як і багато людей зараз, мають невелику дачу – підмога для сімейного бюджету. Вирощують картоплю, деякі овочі. Проблема тільки з обробкою: у чоловіка спина хвора, доводиться жінці самій вибиратися на земельну ділянку. Важкувато для літньої людини, та й ходити далеко, але діватися немає куди – треба.
В той день, як зазвичай, тітка Олена зібралася на город. Обід, пляшка з водою, адже на цілий день йде. Погода чудова: ясно, сонячно, на дощ не схоже. Настрій хороший. Зібравшись, вона жартома сказала чоловікові: “Дід, залишаєшся вдома, так хоч супчик звари. Прийду пізно, голодна. Так хоч поїсти буде що».
Нічого не віщувало біди. Працювалося легко. Робота кипіла, і вона подумала, що не робитиме навіть перерву на обід, щоб швидше закінчити і – додому. Вже починало сутеніти, коли робота була завершена. І тітка Олена, швидко помивши руки, зібрала свої речі. Вона побоювалася темряви, тому вирішила йти дорогою коротшою, хоча коротка дорога була вся в ямах і вибоїнах, та й вела через пустир. Йти було страшно, і жінка пришвидшувала крок, щоб скоріше дістатися до будинку настрій зіпсувався, і вона вже пошкодувала, що так сильно затрималася в полі.
Йшла і лаяла себе за цей нікому не потрібний трудоголізм. Раптом ноги її не відчули ґрунту, і вона полетіла кудись вниз, посипалося каміння, гілки, і вона боляче впала про землю. Це була глибока яма, засипана зверху гілками і якимось сміттям. Чи то від болю, чи то від шоку тітка Олена втратила свідомість. Скільки так пролежала – не пам’ятає.
Прокинулась від якогось неясного шереху поруч. У темряві довго міркувала, що з нею сталося. Раптово побачила поруч з собою щось велике і чорне, воно ворушилося. Серце завмерло. Що це? За звуком і лясканням крил вона зрозуміла, що це всього лише велика ворона. Здивувало те, що ворона зовсім не боялася жінки.
Вона поралася поруч і чимось шурхотіла, не звертаючи увагу на мимовільну сусідку. Трохи заспокоївшись, тітка Олена почала роздумувати, що ж їй робити, як вибратися звідси. Невже так і залишиться тут на смерть!? Адже жодна жива душа не здогадається, що вона тут. Тут і вдень люди не ходять, не те що вночі … Так і лежала вона в роздумах з важкими думками. Що ж робити?
Насамперед вона згадала всі молитви, які знала. Благо часу у неї було багато. Потім, трохи заспокоївшись, тітка Олена спробувала поворухнутися. Начебто нічого не турбувало, руки і ноги були цілі, але болів, просто гудів лівий бік. «Напевно, поламані ребра, – подумала жінка, – ну добре, головне – голова ціла». Вирішила трохи менше рухатися. Потім вона пошукала свою сумку. Вона виявилася цілою і неушкодженою, навіть пластикова пляшка з водою не лопнула. Поділившись обідом зі своєю супутницею-вороною, тітка Олена почала з нею розмовляти, як з людиною.
Вона вже не тільки не боялася її, але була навіть рада цій єдиній живій істоті. Часу було багато, і вона розповіла вороні все своє життя: як вийшла заміж, як дітей виховувала, як вони виросли і розлетілися хто куди. Одна дівчинка поїхала з чоловіком до Сімферополя, а інша взагалі забралася на край землі – на Камчатку. Залишилися вони з чоловіком одні. Інна заплакала: “Як же він без мене буде, якщо я залишуся в цій могилі? Він же пропаде. Він же хворий, хто ж за ним доглядати буде?».
Ворона клювала крихти і щось бубоніла по-своєму. А тітка Олена продовжувала: “Може, ти полетиш до нього, мила, і передаси йому, що зі мною таке горе сталося. Ворона, як ніби все розуміючи, плескала крилами. А тітка Олена, поговоривши з «попутницею», наплакавшись, задрімала.
Прокинулася вона від того, що її кликали на ім’я якісь голоси. Ворони поруч не було. Жінка, почувши голоси в темряві ночі, не повірила своїм вухам. Її шукають! Але хто? Як дізналися, де вона? Їй це здавалося неймовірним! Але голоси наближалися і були вже реальністю. Тітка Олена щосили почала кричати у відповідь. Коли люди підійшли ближче, вона впізнала в них своїх сусідів. Тітка Олена дивувалася: як вони знайшли її?
А виявилося ось що. У цей вечір сусідам зателефонувала молодша дочка тітки Олени, яка жила в Сімферополі (у них з чоловіком свого телефону не було, і дочка зрідка телефонувала їх сусідам, щоб довідатися про здоров’я батьків). Як потім вона пояснила, у неї були погані передчуття і чомусь обличчя матері (тобто тітки Олени) весь час стояло перед очима.
Батько, якого сусіди покликали до телефону, пояснив, що мама пішла на город і досі не повернулася, хоча на дворі вже ніч, і він дуже стурбований. Дочка почала переживати: “Тату, що ж ти сидиш? Бери сусідів, і йдіть шукати маму! Вона в біді! Я знаю!». В цей час, коли вони розмовляли телефоном, у вікно щось стукало, як ніби птах крилом. Батько вибіг з дому і подивився на вікно. Це була ворона.
А вранці, коли жива і врятована тітка Олена вийшла на вулицю, першою, кого вона побачила, була ворона – її рятівниця».
У вашому житті були такі дивні випадки, як це трапилося з Оленою?
