Я щасливий сім’янин і в нашій родині недавно було поповнення – у нас народилася четверта дитина! Ми з дружиною робили не маленькі перерви між нашими дітьми. І так вийшло, що найстаршій дитині вже 16 років, а молодшій пів року. Наша маленька донька досить спокійна для маленької дитини, але все одно клопоту хоч греблю гати. Настали теплі вихідні, за вікном тепла весна. У дітей в школі канікули і двоє старших дітей поїхали до бабусі в село. А я, дружина і дві малявки залишилися в місті. Одного з молодших дітей звуть Ігор, який вважає себе дорослим тому, що в наступному році він вже піде в школу. Ігоря покликали на день народження до його друга з садка. Ми дуже добре дружимо сім’ями, тому без проблем відпустили, хоч день народження планували з ночівлею. Так ми і залишилися з маленькою Настусею в місті.
Моя дружина Катя захотіла розвіятися від сімейної рутини і попросила відпустити її з подружками посидіти в ресторані. Я, звичайно ж, подивився на неї з розумінням, обійняв і дав своє добро. Потім, ще 20 хвилин вислуховував вказівки, що мені робити, якщо Настя захоче їсти або щось ще. І раз 15 почув, що якщо щось піде не так, то мені терміново треба набрати їй і вона приїде якомога швидше.
Загалом, Катя у мене трохи переживає. Хоча це вже четверта дитина за наше спільне життя, з якою я не вперше буду няньчитися. Але Катя переживала кожен раз, як перший, хоч і проблем ніколи не було. Ось він, материнський інстинкт у всій його красі. І ось, нарешті, дружина пішла, зі спокійною душею сидіти з подружками, а я залишився з дитиною наодинці.
Спочатку ми трохи веселилися, потім поплакали з приводу і без, сходили в туалет, а потім, як і належить маленькій дитині Настя заснула (заснула правда всього хвилин на 20), але мені і цього вистачило, щоб перепочити. Все-таки сидіти з дитиною справа не проста. Наостанок прокинулася, і настав час для того, щоб поїсти. Картина наступна: я однією рукою готую кашу, а другою заколисую і погладжую доньку, щоб вона не плакала. Саме в цей момент дзвонить дружина (поцікавитися чи все у нас добре). Я буквально ліктем відповідаю на телефон тому, що одну руку я забруднив в їжі, а другою заколисую Настю і цим же ліктем включаю гучний зв’язок.
Те, що я почув через хвилину, шокувало мене. Вона запитала чи все у нас добре, зраділа відповіді, сказала, що любить нас і щоб я раніше уклав Настю спати. Вона попрощалася і як завжди не повісила трубку. Є у неї така звичка. Зазвичай я сам скидаю і все добре, але в цей раз мої руки були зайняті, а тягнутися ліктем і скидати виклик ой, як не хотілося. Так, що я вирішив, що або сама скине, або я дороблю свої справи, помию руки і тоді вже скину. Як і очікувалося, скидати виклик вона не збиралася. Приблизно, через хвилину шуму ресторану і кокетливого сміху її подружок я почув запитання від однієї з її подруг. Я відразу впізнав цей голос. Це була Ліза – її подруга дитинства. Ліза завжди переживала за мою дружину і тому поцікавилася прямим текстом:
– Слухай, Катя, а як у тебе з чоловіком йдуть справи? Він же працює постійно, втомлюється, напевно, і додому приходить роздратованим. У вас з ним все добре?
Я затамував подих. Ні, я був упевнений, що не роблю нічого поганого стосовно дружини і дітей, але і не можу ж я помічати всі свої недоліки. Тому, я припав до динаміка телефону і почав слухати. А дружина без роздумів відповіла:
– Лізо, мені здається, що я найщасливіша жінка на планеті. Я вийшла за найкращого чоловіка. І ось уже 18 років щаслива з ним у шлюбі, а з народженням Настусі настала справжня ідилія. Навіть, якщо він приходить з роботи втомленим і хоче завалитися на диван, то він спочатку підійде і поговорить зі мною, а потім буде гратися з Настусею, поки їй не набридне. Загалом, Лізо, я бажаю всім своїм холостим подругам знайти такого ж прекрасного чоловіка.
На моїх очах проступила сльоза щастя. Я знаю, що говорила вона це щиро тому, що за 18 років спільного життя вона не навчилася тільки одного: вона не навчилася мені брехати. Навіть коли їй дуже хочеться жартома збрехати у неї починають червоніти вуха і від остраху свербіти ніс.
Після її приходу я запитав, чи запитували її подруги що-небудь про мене і якщо питали, то що вона відповіла. Вона сказала, що нічого особливо й відповіла як є насправді. Така відповідь мене більш ніж влаштувала. Друзі, сподіваюся, ви знайдете у своєму житті, таку ж турботливу і віддану другу половинку і у вас буде все добре.
У вас збереглися такі ж теплі стосунки зі своїм чоловіком після довгого подружнього життя?
