Дуже неприємне відчуття. Тобі важко та соромно водночас, хоча винний не ти. Тебе продовжують цінувати, любити, говорять хороші слова, але тільки до тих пір, поки їм це вигідно. Якщо ж зникає фінансова допомога, то разом з нею зникає і підтримка, і любов.
Зараз мені виповнилося тридцять років, я все своє свідоме життя багато працюю, але моя мрія збулася – придбав власне житло.
Вважаю, що в такому віці чоловікові жити з батьками досить непристойно, принаймні, мене так виростили та виховали. Нехай живуть вже для себе.
Назбирав я грошей, вніс перший платіж, оформив всі необхідні документи – ось, тепер живу в комфортній квартирі.
Мої батьки та молодша сестра приїхали на новосілля.
Я був впевнений, мої рідні будуть за мене щиро радіти. Я три роки підряд оплачував сестрі її навчання. Вона вже на останньому курсі, теж працює. Ось я і сказав, що їй під силу самій за себе платити, або можна взяти невеличкий кредит, а потім його швидко виплатити. А мені тепер і про себе потрібно подумати, хочеться ще трішки грошей відкласти.
І ось тут розпочалося найгірше.
Сестра почала кричати на мене, що я нікудишній брат, тому що не хочу їй дальше допомагати з оплатою навчання.
Батьки почали захищати сестру, вони привикли, що я всі витрати взяв на себе, а вони не планували їй допомагати, вони собі гроші на море відкладали.
Ніхто навіть не сказав мені доброго слова, не похвалили мене за те, що мені вдалося придбати власне житло…
Ось так всі пересварилися в моїй квартирі і навіть ніхто з новосіллям не привітав. Сестра ще крикнула мені: “Живи як хочеш, нам все одно”.
Як ви вважаєте, чому сім’я так вчинила?
