Я провів в Гоа місяць. Тут мені дуже сподобалося одне кафе. Затишне місце, кава смачна, страви легкі, корисні. Тут навіть інтернет був кращим, ніж у мене в номері. Єдиний мінус – мало місця і натовп місцевої хіпстерської богеми.
Ззовні їх було дуже легко розпізнати. Бажаючи виділитися, вони виглядали дуже однаково – дреди, тату, трендовий одяг. Але найгірше – це не одноманіття цих людей, а їхня поведінка. Вони шумлять, привертають до себе зайву увагу, але абсолютно не несуть своїми розмовами ніякої ідеї, чи думки.
Свободу вони розуміють надто викривлено. Наприклад, у відмові від відповідальності, безробітті, інфантилізмі. Вони вибирають найпростіші шляхи по життю. Замість кохання – інтим без обов’язків. Замість цілі та мрій – косячок.
У великих містах, навпаки – кар’єристи, кар’єристи, кар’єристи. Люди, для яких немає нічого святішого, ніж їхній статус в суспільстві. Люди, які готові зрадити та встромити ближньому ніж в спину заради посади. Вони йдуть по головах за підвищенням. От такі крайнощі…
Крайнощі…
Люди не можуть бути абсолютно щасливими, якщо всю свою енергію розподіляють нерівномірно.
Я бачив нещасних трудяг, і бідних філософів. Людей, які нічого не тямлять в стосунках, а вміють лише заробляти гроші. І людей, які дуже багато мудрують про високі почуття, але не мають чим заплатити за орендовану квартиру в кінці місяця. Перші бояться вийти у світ людей зі своїх офісів, другі лінуються поміняти футболку з Бобом Марлі на піджак.
Я зауважив, що ми до якось віку пробуємо віднайти себе, а потім зупиняємося і стоїмо на місці. Крок вправо, або вліво – вихід з зони комфорту, тому ми завмираємо у надії, що ніщо не змусить нас більше рухатися. Крайність. Я зустрічав дуже мало тих людей, які можуть втримати баланс в будь-яких обставинах.
Вони й справді достойні похвал.
Тепер я звертаю на це увагу в першу чергу при знайомстві – чи вміє людина не впадати в крайнощі?
Для мене баланс – це показник зрілості, це про вихід за межі крайнощів і фанатизму.
Люди, які перебувають у крайнощах помилково вважають себе сильними. Вони думають, що сліпе слідування одній і тій же моделі поведінки демонструє сталевість їхнього характеру. Але насправді стояти на місці завжди простіше, ніж йти та тримати баланс. Більш того, ті, хто йдуть набувають набагато більшого досвіду, ніж ті, хто стоїть. З людьми, які вміють тримати рівновагу набагато цікавіше.
Баланс – це не лише гармонія духовного та матеріального.
Для мене, баланс – це щось набагато змістовніше:
- Гармонія чоловіка та дружини, вміння жити в парі;
- Навчитися давати, а не лише брати;
- Взаємодія внутрішнього та зовнішнього;
- Згода на відповідальність;
- Вчасний відпочинок і регулярний труд;
- Присутність серед людей і час для усамітнення;
- Реалізація в місті та виїзд на природу;
- Вдосталь творчості та матеріальності.
На власному досвіді я зрозумів, що неможливо один раз налаштувати баланс і зберегти її повік. Ні, рівновага потребує постійного налаштування. Це нормально інколи падати, ненормально – залишатися в такому становищі та нічого не робити для змін. Кожна життєва ситуація потребує унікального налаштування. Мені цього ще вчитися і вчитися.
Баланс – це постійний вибір і постійна робота над собою Але тільки так справи мають значення, а життя – насичений смак Однобічна картина світу не дасть вам насолодитися своїм існуванням сповна. Так ви дивитеся на все, що навколо надто спотворено. Однотипність втомлює, вона розвиває проблеми та депресії. Як на мене, краще працювати над собою, ніж над розв’язанням проблем, які виникають через відмову від саморозвитку. Старайтесь шукати рівновагу.
А ви погоджуєтеся з думкою автора?
