– Ура! Я не можу у це повірити. У нас буде своя квартира – радісно кричала Марина та поцілувала Юрія.
– Думаю, що завтра можна замовити вантажівку, щоб перевести всі речі. У нас же все готово, так?
Дружина тільки радісно похитала головою на знак згоди.
– Ну тоді я зателефоную до директора та візьму на завтра вихідний. Синку, готовий переїхати до нової кімнати?
Михайлик почав аж підстрибувати від щастя – у нього буде власна кімната, де він зможе розмістити всі свої іграшки!
Юра з Мариною декілька років жили у гуртожитку. Взимку було дуже холодно, з вікон продувало та підлога скрипіла. А зараз родині нарешті видали квартиру, про яку вони довго мріяли. Майже місяць чекали на ордер та помалу збирали всі речі у коробки.
Суботній ранок зустріли у новому будинку. Навіть з сусідами познайомилися. Здається, що у них почалася нова цікава сторінка життя. Район був дуже гарний – поблизу великий супермаркет, парк з атракціонами та дитячий садочок, у який ходить Михайлик. Зараз можна визирнути на балкон та побачити, як дітки на подвір’ї граються. Раніше Марина щодня їздила пересадками з малюком до колишнього садочка, а тут просто перейти від під’їзду до воріт і все.
Одного вечора Марина з Юрком затрималися на роботі. Тому Михайлик залишився останнім у групі. Він тихенько грався з машинкою та навіть не помітив, як батьки зайшли у кімнату.
– Синку, привіт. Не сумуєш тут?
– Та ні, я бавився.
– З вихователькою?
– Ні, з іншими дітками.
– Михайлику, але всіх твоїх друзів забрали з групи, ти тут один у кімнаті.
– Та ні, ось же вони. Розповіли, що живуть тут.
Спершу батьків налякала така розмова з сином. Але діти у такому віці часто вигадують уявних друзів, коли їм нудно. Вирішили спокутувати свою затримку перед хлопчиком та поїхали у магазин іграшок. Михайлик ще давно казав, що хоче велику машинку на пульті.
Однак, син потягнув тата за руку до відділу, де продавалися іграшки для дівчаток:
-Татку, дивися, яка гарна лялька. Давай краще купимо її, бо дітки казали, що у них нема іграшок у садку.
Можливо, що у його групі є дітки-сироти? Взяв одну ляльку.
– Тату, у мене там багато друзів! Сашко, Оля, Іринка, Іванко, Оленка та Петрик! Одної іграшки їм не вистачить!
Тоді Юра купив декілька м’яких іграшок, машинок та лялечок. Наступного ранку приніс такі подарунки у садочок.
– Синку, а покажи мені цих діток, я хочу з ними познайомитися.
– Татку, вони соромляться, потім!
Юра вирішив розпитати виховательку за сиріт. Можливо, їм потрібна ще якась допомога, крім іграшок.
– Вибачте, але у нас навіть нема діток з такими іменами. Всі малюки з повної родини.
Чоловікові не сподобалося, що рідний син навчився брехати. Довго сварив на нього вдома та навіть у куток поставив. Але Михайлик не відмовлявся від своїх слів та казав, що ці дітки насправді є у садочку.
Нещодавно у групі було свято на честь Нового Року. Тоді всім діткам роздали солодкі подарунки, тільки от Михайлик не доторкнувся до ласощів. Казав, що хоче віддати цукерки друзям. Батьки досі не розуміли, що це за малюки, з якими товаришує син? Вже всіх сусідів розписали та знайомих у будинку – ніхто не знає.
Коли виходили з садка, то побачили на лавочці стару бабусю. Михайлик підбіг до неї та сів поряд. Юра подумав, що, можливо, старенька щось знає про сиріток та запитав.
– Ні, не знаю – відповіла незнайомка.
– Їх звати Сашко, Оля, Іринка, Іванко, Оленка та ще один хлопчик, я забув..
– Петрик… Його звали Петриком – відповіла тремтячим голосом бабуся. – А хто вам про це розповів?
– Я! Це мої друзі, вони зі мною у садочку товаришують! – сказав Михайлик.
Юра помітив, як по щоці у бабусі пробігла сльоза. Вона витерла її хустиною.
– Тут колись був госпіталь за часів війни. Привозили поранених солдатів. Вони лікувалися та їхали далі на фронт. А одного вечора сюди привезли маленьких діточок. Двадцять малюків. Вони були хворі, голодні та одягнені у старенький одяг. Тоді не було навіть їжі для поранених солдатів, а тут стільки дітей. Тому лікарі не давали їм навіть шматочка хлібу, хіба воду з таблетками. Один солдат змилувався та приніс вночі хліб з салом. А вони накинулися, немов ніколи не бачили їжу. Зранку всіх розбудив дикий крик медсестри – 6 малюків вже не дихали. Петрик, Сашко, Оля, Іринка, Оленка та Іванко. Добре, що інших всі встигли врятувати. Тоді солдати та лікарі приносили до їх ліжечок різні подаруночки. Хтось поставив цукерку солодку, інші – іграшка чи дитячі рукавички тепленькі. Правда, всі вночі чули, як хтось бігає по коридорі та сміється…
Зараз на місця госпіталя відкрили новий дитячий садочок. Тоді поселилися нові мешканці та всі забули про цю історію. Тільки стара бабуся памятає досі.
– Здається, що вони потоваришували з вашим синочком. Навіть імена знає. – посміхнулася старенька та пішла геть.
Батьки ще довго не могли повірити у такі слова. Їх синочок знайшов друзів, правда, ніхто їх не бачить. Тоді немов хтось схопив за рукав та Юра повернувся. Почув десь дитячий сміх, а на підвіконні дитячого садка стояла лялечка, яку він колись купив для друзів.
Ви допомагаєте діткам-сиротам?
