– Мені онук якось заявив, що я на Бабу-Ягу схожа. Мовляв, товста, страшна, буркітлива ще й з бородавкою на носі. А тоді ходить і сміється з мене.- розпачливо розповідає шістдесятирічна Наталія Борисівна.
– А діти що?
– А батьки його самі з того насміхаються. Отаке виховання. А коли намагаюся з ними поговорити, то чую тільки: “Мамо, ну ти ж на дитину не будеш ображатися. Йому всього п’ять.” Але я такого збагнути не можу. Як вони його виховують? Ось так, усе дозволяючи? Якби мій син у дитинстві таке робив, то я б такого не терпіла. А невістка моя що? Каже, що так уже не виховують. А як тоді? Дозволяти все? Ким тоді виросте?
Пані Наталія ще не виходила на пенсію навіть. Працює. Одначе нічиє місце вона не займає. Робота нудна й одноманітна. Ще й зарплата така, що з молоді ніхто навіть й не купиться. А наша героїня – людина вже не того віку, щоб роботою перебирати, тож сумлінно виконує всі доручення. За це її й тримають там. Поблажливих працівників серед студентів зараз мало. До того ж так Наталія від старості рятується. Каже, що на роботі це почувається потрібною.
Тож корисне з потрібним, як-то кажуть…
Взагалі їй одній багато грошей і не треба. Але й синові з невісткою допомогти треба, доки ще є можливість. Вони ж на свій хліб лише перейшли, а це не так легко зараз. У нього ще й дитина алергік. Далеко від неї не відійдеш. Навіть у садок віддати не можуть. Мусить Ірина, невістка Наталі Борисівни, сидіти вдома. Тож доходами займається тільки Петро. А на одну зарплату не сильно проживеш. Тому матір допомагає, як може.
Діти, направду, у неї хороші. Часто від подарунків відмовляються. Але вона жінка вольова. Якщо дає, значить мусять брати. Не хочуть собі, то дитині буде.
Що там зі стосунками із невісткою? Не дуже добрі й не дуже погані. Скоріш нейтральні. Так буде найдоречніше сказати.
Чому так, не знають обидві. Особливо в життя одна одної не лізуть. І це добре. Так що, може, воно й на краще, що не цапаються і фальшивими посмішками не розкидаються.
Наталія Борисівна взагалі живе принципом, за яким у молоду сім’ю не лізе. Може якось в гості завітати. І то тільки у свята, щоб на онука глянути чи гроші передати. А так просто телефонує раз або два за день та й усе. Просто хоче знати, що у них все гаразд.
Але й вищезгадані візити невістці Ірині даються важко. Тому вона часто дозволяє собі не бути присутньою при гостях, переносити зустрічі чи взагалі скасовувати їх. Каже, що має повно справ і на цьому все закінчується. А інколи її відмовки настільки кумедні, що краще б прямо сказала, що не бажає нікого бачити.
– Як завжди, ти взяла собі дурниці до голови. Не вигадуй. Приходь, коли хочеш. Ми завжди тобі раді,- виправдовує дружину Петро, коли мати йому жаліється на подібні ситуації.
Але Наталія все одно ображається і просто намагається приходити дуже рідко, щоб не погіршувати ситуацію. А про приїзд повідомляє за тиждень, аби невістка всі свої справи встигла владнати.
Але останнім часом жінку ображає не так ставлення сина з невісткою, як поведінка онука. Він раптом став таким грубим та невихованим.
– Бабусю, ти така стара і така некрасива. Страшно дивитися. Як Баба-Яга з мультика.
І як тільки старенька переступає поріг їхнього дому, хлопчик заливається вигуками:
– Баба-Яга! До нас прийшла Баба-Яга!
Що відбувається, бабуся не розуміє. З одного боку це мале дитя. І справді тільки п’ять років. Може, він і не зі зла це робить. Але з іншого боку це триває вже стільки часу. Як-не-як такі слова ображають Наталію Борисівну. Вона намагалася звернути на це увагу Петра та Ірини. Але діти розводять руками й самі з неї насміхаються.
– Він у нас просто казки любить. Бач, який начитаний! Про Бабу-Ягу знає.
Але такі казки старенькій не до душі.
– Так він дитина. Хто з вас обох розумніший? Будеш на дитину ображатися? Смішна ти.
Жінка ж синові торочить про виховання. Вона чудово знає, що йдеться про п’ятирічного хлопчика, але такими потураннями його батьки роблять тільки гірше. Вона ж не просить їх кривдити онука. Просто поговорити з ним і пояснити, чому так робити не можна. …
Кілька разів жінка й сама пробувала поспілкуватися з хлопчиком, але ловила на собі тільки косі погляди невістки. Припинила, щоб не розбурювати скандал.
Зважаючи на бездіяльність батьків, чадо відчуває вседозволеність. Їхній син чудово знає, що ображає своїми словами інших, але йому ж ніхто не перечить, тож хлопча продовжує наговорювати на стареньку. А далі що? Від слів до дій перейде? Довго все віком будуть виправдовувати?
– Він грається так,- сміються Петро та Ірина, коли дитина замахується на бабусю.
– Вдає, що він супергерой.- додає чоловік.
А пані Наталія тільки головою хитає. Це тепер ігри такі в дітей, так?
Якось таке безладдя навіть довело стареньку до сліз. Вона тоді, нічого нікому не сказавши, підвелася з місця і втекла додому.
А з душі так і рвалися слова про те, що більше навіть ноги її в тому домі не буде. І про допомогу фінансову можуть забути. І взагалі не мати вона їм більше, якщо вони до неї так ставляться.
Невістка тоді на все це глянула і очі закотила. Зараз, напевне, усім розповідає, яка у неї свекруха дивна. А чому? Бо на слова дитини ображається. Трохи ніяково після цього тільки Петрові. Втім, він підтримує позицію Ірини про те, що їхній син всього лише грається і сприймати все, що він робить, серйозно не треба.
Діти щиро вірять, що матері скоро перейде.
Але Наталія Борисівна вже який день не може припинити думати про це. Боляче їй на душі від всього, що трапилося за останні кілька місяців. Ніхто навіть вибачення не попросив.
А як їм далі жити?
Вона вже й так довго чекає, коли молоді одумаються, а вони навіть не телефонують їй. Ніби й забули про існування власної матері.
А якщо так і не заговорять? З ким вона тоді буде? Сама залишиться чи що? Вона ж насправді усіх їх так любить. Просто образа ніяк із душі не зійде. А для цього потрібно, щоб діти просто перепросили. І все нарешті налагодиться. А вони ігнорують її. Усе виглядає так, ніби це вона їх чимось образила.
Пані Наталія вже готова була сама набрати сина й повідомити, що приїде через тиждень, але збагнула, що це нічого не вирішить. Знову ловитиме на собі обурені погляди невістки з онуком.
Тут по-іншому треба. Побалакати і дійти якось спільного висновку.
З іншого ж боку, може, ніякої сварки й не було й старенька перебільшила? І взагалі, ідеться й справді про п’ятирічне хлопча. Переросте скоро і повага до старших з’явиться. А поки просто пропускати все крізь вуха. Вдавати, що все гаразд. От посміялася б, сприйнявши фразу про Бабу-Ягу за жарт і проблем ніяких не було б…
А Ви образилися б на подібні фрази онука?
Вважаєте це дитячими жартами чи відсутністю правильного виховання?
Як вчинили б на місці Наталії Борисівни?
