Оля була неймовірно красивою. І розумною була теж. Вона вельми перспективний лікар-стоматолог і непогано заробляє.
Коли Оля в білому недовгому халатику йшла по коридору своєї клініки, у всіх пацієнтів чоловічої статі зуби починали хворіти і вимагати негайного лікування.
У пацієнток зуби теж починали хворіти. Але від заздрості.
Однак після близького знайомства з Олею, всі починають проявляти до неї любов і повагу. Оскільки людиною вона була відкритою, веселою і по-справжньому доброю.
Вона в свої двадцять п’ять років була вже п’ять років як заміжня. Тоді чим раніше вийшла заміж, тим краще. Оля волею долі і батьків теж вийшла заміж рано.
Чоловік Андрій був звичайний, але не найгірший з можливих … Але … Але тільки характер у Андрія був жахливий. Само собою, такий скарб, як Оля він не міг не цінувати. І, зрозуміло, що цінував він його в рамках свого дискурсу.
– Як я виглядаю? – питала Оля вранці. (Всі жінки чомусь роблять це, як ніби їм не все одно).
– На трієчку, як завжди. Змирися вже з тим, що ти страшненька, – відповідав, зчепивши рот чоловік. І відвертався. І вимагав подати ще млинців і кави з молоком.
– У мене вчора був такий складний випадок, так ось я …
– Мені не цікаво. Краще піди дитину в школу збери. І ще кави.
– А пішли ввечері до Сидоренків. Там поспіваємо, посидимо, поговоримо.
– Немає чого там робити у твоїх Сидоренків. Дурні … Ми до них ходимо, а вони тільки й думають як нас обдурити.
– Сидоренки? Їм-то навіщо? Вони ніби як …
– Усі хочуть всіх обдурити. Ти просто дурна. Життя не знаєш.
Андрій був з тих, кого всі завжди хочуть обдурити. А якщо не обдурити, то використовувати. А не використовувати, так підставити. А як не підставити, так посміятися …
Загалом, Андрій був такою людиною, яка народилася в ніч з понеділка на понеділок, причому обидва понеділки були п’ятницею тринадцятого. Коли він народився, акушерка назвала його невідомим звірятком, закрила в бочці, бочку кинула в море …
Там він в цій бочці і жив до своїх тридцяти років. В бочці, з якої знав що світ – жахливий, люди-тварини, а Оля потвора, дура і нікому крім нього – Андрія не потрібна. І що, одружившись з нею, Андрій врятував її від самотності, панелі, в’язниці, психушки і животіння …
Так що я? Ми таке все знаємо …
Але «всі так живуть». Тому Оля, в черговий раз вислухавши те, яка вона нікому не потрібна дура, йшла на балкон курити і не помічала ні перехожих, ні свого червоного диплома, ні того, що вона вже давно обійшла Андрійка по кар’єрних сходах і по зарплаті … до речі.
Любов така любов.
Так би і жила Оля, можливо в якийсь момент здавшись і повіривши в свою «трієчку» і ставши «трієчкою», і перейшовши, як наполягав Андрій, в поліклініку ближче до дому простим лікарем … А то і звільнилася б, тому що Андрій нарікав, що дитина недоглянута, будинки брудний і вечері не свіжі і калорійні.
Але Бог все ж любить нас. І в клініку, де Оля працювала, приїхала делегація лікарів з Італії ділитися досвідом і таке інше.
Серед них був італійський дідусь-професор, який звичайно ж в Олю закохався, але більше як в фахівця … і покликав її на практику в місто Трієст. На пів року.
– Ні! Ні! Ніколи! – верещав Андрій і жбурляв чашки в стіну. – Ти що повія? Та ти там тільки для цього потрібна. Ти що думаєш тебе серйозно беруть за твої мізки … у Тебе їх нема! Тебе беруть туди, щоб використати. Тому що баба ти красива …
– Стривай! – не зрозуміла Оля. – Як це красива? Ти ж казав завжди, що страшненька.
– Це я так говорив, щоб ти не думала там про себе. А так, тебе ж тільки за твою зовнішність і тримають. Лікар ти так собі.
Ось тут Олю і перемкнуло.
Зібрала вона речі, дитину і спершу до мами, а потім в місто Трієст.
Коли повернулася, Андрій був тихіше води – нижче трави. Але як раз там в Трієсті і сталося те, чого так давно вже чекає читач. Зовсім з іншою людиною. І без продовження.
Але Оля раптом побачила, що зранку можна попросити кави з молоком і млинчиків в ліжко і почути «Яка ж ти гарна … розумна … найкраща … і підемо ввечері танцювати і пити вино”.
А що? Так можна було?
З Андрієм вони розлучилися. Через пів року він зустрів ще одну таку “Олю” теж, до речі, дуже красиву і розумну. Але нашій Олі це було вже не цікаво. У неї було своє життя, в якому вона була «на відмінно».
Як ви вважаєте, чому Оля так довго терпіла жахливу поведінку свого чоловіка?
