– Ти, тату, більше до нас не приходь. А то, коли ти йдеш, мама завжди плакати починає. І плаче до самого ранку. Я засну, я прокинусь, засну і знову прокинусь, а вона все плаче і плаче. Я її питаю: «Мам, чому ти плачеш? Через тата? .. » А вона каже, що й не плаче, а просто носом шморгає, тому що нежить у неї. А я ж велика вже й знаю, що такого нежитю не буває, щоб сльози в голосі.
Тато Олі сидить з дочкою за столом в кафе і помішує ложечкою, маленькою такою, вже остиглу каву в мікроскопічній білій чашечці. А дочка до морозива свого навіть не доторкнулася, хоча перед нею в вазочці – витвір мистецтва: різнокольорові кульки, прикриті зверху зеленим листочком і вишенькою, і все це шоколадом облито. Будь-яка шестирічна дівчина не встояла б перед цим десертом. Але тільки не Оля, тому що вона давно вже, ще минулої п’ятниці, здається, вирішила з татом поговорити серйозно.
Тато мовчить, довго мовчить, а потім і каже їй:
– Так що ж нам з тобою робити, доню? Не бачитися зовсім? Як же я тоді жити буду? ..
Оля морщить носик (він у неї гарненький такий, як у мами – трошки картоплею), думає, значить, потім і каже:
– Ні, тату. Я теж без тебе не зможу. Ми, давай, ось як зробимо. Ти мамі подзвони і скажи, що кожну п’ятницю з садка мене забирати будеш. Ми з тобою погуляємо, якщо захочеш кави там або морозива (Оля коситься на свою вазочку), то можемо і в кафе посидіти. Я тобі все-все про те, як ми з мамою живемо, розповідати буду.
Потім вона знову замислюється і через хвилину продовжує:- А якщо ти захочеш на маму подивитися, то я її буду на телефон собі знімати щотижня і тобі фотографії показувати. Хочеш? Тато на дочку свою мудру не дивиться, посміхається трохи і киває головою:
– Добре, давай так жити тепер будемо, доню …
Оля з полегшенням якось зітхає. І береться за своє морозиво. Але розмову вона ще не закінчила, потрібно сказати найголовніше, а тому, коли від строкатих кульок під носом у неї вуса, теж різнокольорові, утворилися, облизує їх язиком і знову стає серйозною, майже дорослою. Майже жінкою. Якій треба піклуватися про свого чоловіка. Нехай навіть цей чоловік старий уже: у тата минулого тижня день народження був. Оля йому до цієї дати листівку в садку намалювала, ретельно розфарбувавши величезну цифру «28».
Обличчя в дівчинки знову стало серйозним, бровки вона насупила і сказала:
– Мені здається, що тобі одружуватися потрібно …
І великодушно збрехала, додавши:
– Адже ти … не дуже старий ще …
Тато оцінив «жест доброї волі» дочки і хмикнув:
– Скажеш теж – «не дуже» …
Оля з ентузіазмом продовжила:
– Не дуже, не дуже! Ось, дядько Сергій, який до мами два рази вже приходив, так навіть лисий, трошки. Ось тут…
І Оля показала себе на лоб, пригладивши м’які кучерики долонею. Потім зображує, що зрозуміла, після того, як тато напружився і гостро глянув їй прямо в очі, ніби вона мимоволі видала мамину таємницю. А тому тепер вже обидві долоні до губ притиснула і округлила очі, що мало б означати жах і розгубленість.
– Дядько Сергій? Який же це «дядько Сергій» зачастив до вас в гості? Це мамин начальник якийсь? .. – майже голосно, майже на все кафе сказав тато.
– Я, тату, не знаю … – навіть розгубилася від такої бурхливої реакції Оля. – Може і начальник. Він приходить, мені цукерки приносить. І торт нам усім. І ще, – Оля зважує, чи варто ділитися настільки потаємною інформацією з батьком, тим більше таким «неадекватним», – мамі квіти.
Тато, зчепивши пальці рук, що лежать на столі, довго на них дивиться. І розуміє Оля, що зараз ось, прямо цю хвилину, він приймає дуже важливе у своєму житті рішення. А тому юна жінка, не квапить чоловіка з висновками. Вона вже знає, вірніше, – здогадується, що всі чоловіки – тугодуми, і до правильних рішень їх потрібно підштовхувати. А хто ж підштовхувати повинен, як не жінка, а тим більше – одна з найдорожчих в його житті.
Тато мовчав, мовчав і, нарешті, наважився. Шумно так зітхнув, розрізав замок з пальців, голову підняв і сказав … Якби Оля була трохи старшою, то вона б зрозуміла, що сказав він таким тоном, яким Отелло задавав своє питання Дездемоні. Але поки ще вона не знала ні про Отелло, ні про Дездемону, ні про інших великих закоханих. Вона просто набирала життєвий досвід, живучи серед людей і бачачи, як вони радіють і мучаться іноді через дрібниці …Так ось, тато сказав:
– Ходімо, дочка. Пізно вже, я відведу тебе додому. І заодно поговорю з мамою.
Про що тато збирався говорити з мамою, Оля питати не стала, але зрозуміла, що це – важливо і швидко-швидко почала доїдати морозиво. Потім зрозуміла, що те, на що наважився тато, набагато важливіше, ніж навіть найсмачніше морозиво, а тому, майже хвацько жбурнула ложечку на стіл, сповзла зі стільця, витерла тильною стороною долоні забруднені губи, носом шмигнула і, прямо дивлячись на тата, сказала:
– Я готова. Йдемо …
Додому вони не йшли, а майже бігли. Вірніше, біг тато. Але Олю він тримав за руку, а тому вона майже «розвівалася», немов прапор на вітрі.
Коли вони увірвалися в під’їзд, то двері ліфта повільно закрилися, везучи в висоту когось із сусідів. Тато майже розгублено подивився на Олю. Та, від низу до верху, але рішуче, глянула на нього і запитала:
– Ну? І чого стоїмо? Кого чекаємо? У нас сьомий поверх всього …
Тато підхопив дочку на руки і кинувся вгору по сходах. Коли на його довгі нервові дзвінки мама, нарешті, відчинила двері, то тато відразу ж почав з головного:
– Ти не можеш так поступати! Який там Сергій? Адже я ж люблю тебе. І у нас є – Оля …
Потім він, не випускаючи дочку з обіймів, обійняв ще й маму. А Оля обняла їх обох за шию і очі заплющила. Тому що дорослі цілувалися …
Як ви вважаєте, Оля придумала цей весь план, щоб помирити своїх батьків?
