Старий чоловік дуже добре виглядав: високий, підтягнутий, з привабливими рисами обличчя. Він підійшов до реєстратури, ще раз перепитався ім’я лікаря та пішов в напрямку кабінету.
Нова медсестра усміхнулася йому, провела зацікавленим поглядом, подивилася на рік народження… Здивувалася.
Старий акуратно присів на крісло поряд з кабінетом, розгорнув газету і почав читати. А сусід раптом сказав йому:
– А ти чого не хочеш зайти без черги? Ви ж рідня…
– Яка ще рідня? – старий не любив, коли хтось лізе у його особисті справи. Але вирішив пояснити: – Внук рідний, а не рідня.
З іншого боку похмуро поглянула старенька жінка і крикнула:
– Федоре Пилиповичу, це ви? А навіщо зараз сидиш на місці пацієнтів? Прихворів? Чи до внука в гості прийшов? Ти ж нас колись всіх лікував, хіба не можеш зараз й себе самотужки вилікувати?
– Лікував, Любо, але вже давно залишив цю справу. Колись важко було добратися до лікарні, деяких навіть не встигали довозити вчасно… Але ми кожного намагалися спасти та вилікувати. Тоді взагалі нічого не було, діагностували одними пальцями, а лікували всім, що знайдемо., – сумно говорив дід. – Зараз можна все легко діагностувати… Але й я колись лікував!
Старша жінка не витримала і крикнула:
– Ох, як ти лікував. Та від твого лікування у мене на все життя проблеми залишилися. Я тоді ще незаміжньою була, коли прийшла до тебе. І нічого мені не допомогло. А твій внук поглянув і сказав: якби з молодості все правильно зробили, то безслідно пройшло б … Так, мені стало легше, але час був втрачений.
– Ну знаєш, Любо, – образився дід. – зараз мій внук лікує по зовсім інших методиках та й вся необхідна апаратура є…
Він дуже добре пам’ятав цю стару жінку і те, як вона прийшла до нього багато років тому з хворою ногою. Він приписав спеціальні компреси, але хіба вона його послухала? Один чи два рази зробила ці примочки і забула за них. І чому його тепер звинувачувати? Тепер і ліки спеціальні є, які знімають біль.
Тут підійшла черга Федора Пилиповича, чоловік встав, поправив піджак:
– Можна мені заходити?
– Діду! – щиро сказав внук, – ти знову до мене добирався пішки? Це ж займає три або ж навіть чотири години!
– Так, пішки – це корисно для здоров’я. Мишину ти ж мені ще не подарував! А з іншого боку, навіщо вона мені? Куди я буду на ній їздити? Прийшов, щоб тебе побачити!
Онук розсміявся, одразу запитався про бабусю. Дід засумував: вона теж хотіла провідати внука, але погода погана, нехай краще вдома відпочине…
– Ех, ти знову бережеш бабусю, а себе ні! Я ж тобі декілька днів тому телефонував і сказав, що приїдемо невдовзі.
– Ми чекаємо! Не забудьте онука прихопити! А то хочеться його побачити в кінці життя…
Діма з сумом поглянув на діда, але той одразу змінив тему і попросив, щоб внук виписав йому краплі для бабусі.
Вийшов акуратно з кабінету, задоволений, почув, як всі в черзі почали шепотітися між собою: Це ж дід того самого Дмитра Сергійовича! Погляньте! Зовсім не старіє!
Тільки заради цього шепотіння він і приходив в лікарню до внука.
Гордився!
А вам сподобалася історія?
