Бабуся Тамара одного разу сильно захворіла і її внучка, теж Тамара – вісімнадцятирічна студентка, відсунула всі справи і примчала рятувати бабусю. Доживала бабуся за тридцять кілометри від Києва, у вицвілому дерев’яному будиночку, ще довоєнного будівництва. Городик, колодязь, навіс, під яким дід зберігав биті цеглини і іржаві колеса від Москвича. Все це виглядало досить сумно і безнадійно. Але ж колись, коли Тома приїжджала сюди в дитинстві і дідусь був ще живий, по двору бігали кури, гуси і навіть коза. А в цей приїзд будинок виглядав порожньо і сумно, як невиліковно хворий пацієнт. З живих, в будинку була тільки сама бабуся Тамара і Тимур. Куди ж без нього?
Тимур був величезним сірим вовком, але на щастя, вовком він був не дуже породистим, тому вважався собакою. Бабуся Тамара, намагалася бадьоритися, зустрічаючи дорогу гостю, але виходило погано. Навіть Тимур не виглядав орлом, чого з ним раніше ніколи не бувало. Звичайний зацькований сірий вовк. Ось в минулі часи, Тимур справляв незабутнє враження, він поводився так, як ніби весь будинок був переписаний на нього і бабуся з дідусем тут потрібні були, тільки щоб підливати воду в миску, та накидати кісточки. Тамара сходила в найближчий магазин за кілометр від будинку, накупила ліків і всякої смакоти, напоїла бабусю чаєм з малиною, поклала в ліжко і почала господарювати по дому. Ну, точніше, викидати сміття і зіпсовані продукти.Бабуся тільки ойкала:
– Тамаро, а хліб, хліб куди понесла?
– Бабуся, він же позеленів.
– Матінко, біда яка, позеленів. Ну, так можна зрізати трохи і все. Нормальний хліб.
– Бабуся, а як часто ти ходиш в магазин?
– Влітку, раз у два тижні, а якщо погода хороша і нормально себе почуваю, то і щотижня йду. Ось у мене візок є, взяла і поїхала. По дорозі на ньому посиджу, відпочину і далі пішла. А цього разу, думала, що весна вже настала. Сонечко пригріло, я зраділа і в одній кофтині в магазин побігла, пропотіла і застудилася ось. А взимку взагалі боюся так далеко ходити, ну, може раз на місяць і сходжу. Та й пенсія у мене не та, щоб кожен день по магазинах шикувати.
– Бабуся, а до тебе взагалі, хто-небудь в гості заходить?
– Ну, заходять, іноді.
– Хто, тітка Олена?
– Та ти що, Олена вже років зо два, як померла. Царство Небесне.
– Ну, тоді хто?
– Хто? Хто. А, ну, виходить, що і ніхто. А хто до мене повинен ходити? Кому потрібна стара баба з вовком?
– Ось, що, бабуся, тобі потрібно не киснути, а придумати собі який-небудь хороший бізнес-план.
– Що?
– Ну, бізнес-план. Я в універі таке вивчаю. Уяви – кожна людина може для себе придумати і організувати, який-небудь посильний бізнес. Головне придумати бізнес-план.
– Томо, ти бачиш в якому я стані? Який мені бізнес? Мені вісімдесят років. З дня на день ноги протягну. Ти хоч Тимура не кинеш, якщо що?
– Перестань. Слухай, а може тобі торгувати чимось простеньким? У тебе ж траса за парканом, та й автобусна зупинка під будинком.
– Чим торгувати? Собою?
Минали дні, хвора потихеньку вставала на ноги, а внучка з ранку і до вечора ходила по двору й почала роздумувати над бізнес-планом для бабусі. Одного разу, годині о шостій ранку Тамару розбудило виття вовка. Гавкати він не вміє, а вити і гарчати – це з півоберту. Глянула Тамара в віконце і побачила Тимура, який стоїть на даху будки, так йому зручніше через паркан заглядати. Бабуся вже не спала, вона, як завжди в’язала, слухаючи радіоприймач.
– Бабуся, а на кого він там лається?
– Так люди ж на роботу йдуть.
– На яку роботу?
– Так, звідки ж я знаю на яку? На будь-яку. У кожного своя. Йдуть на нашу зупинку, сідають на маршрутку, або автобус і їдуть в Київ на роботу, а ввечері назад.
Тамара замислилася:
– Бабуся, а що це за люди, в сенсі, звідки вони всі йдуть?
– Як, звідки? Наші – це, сільські. За озером знаєш будинки? Навіть і звідти деякі йдуть. Годину, напевно цілу звідти добираються. А що робити? Сім’ю годувати треба, ось і доводиться. Це мені добре, я на пенсії все-таки, а люди кожен божий день змушені в Київ їздити. Голод не тітка, тут ніде роботи немає.
До самого вечора внучка ні з ким не розмовляла, ні з бабусею ні навіть з Тимуром, а пізно ввечері раптом закричала, налякавши бабусю:
– Бабуся, бабуся, прокинься! Пам’ятаєш, я в дитинстві малювала розмальовки? Кольорові олівці ще залишилися?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Бабуся здивувалася, але видала купу олівців і давно засохлих фломастерів. Всю ніч Тамара працювала і до ранку створила стопку зворушливих, різнокольорових оголошень з візерунків. А вранці, навіть не поснідавши, прихопила тюбик клею і пішла. Дійшла, аж до села за озером і починаючи звідти і майже до самого будинку, вона розклеювала на стовпах і парканах своє оголошення:
«Шановні сусіди! Ви можете залишати свої велосипеди в будинку N2 на нашій вулиці. (будинок біля зупинки, з зеленим парканом) Запитати Тамару Павлівну. За збереження відповідає сірий вовк. Оплата чисто символічна, вам сподобається».
Відтоді пройшло три роки, Тамара Павлівна розцвіла і передумала помирати. Кожен день, з ранку і до пізнього вечора, у дворі будинку, під навісом, чекають своїх господарів тридцять, а може і всі сорок велосипедів і навіть пара мопедів. Більш точними цифрами у своєму розпорядженні тільки сірий вовк Тимур. Тимур теж покращав і став виглядати, задоволеним і важливим, як ніби-то тільки що зжер і Червону шапочку і Тамару Павлівну.
Тимур завжди стоїть на прийманні та на видачі. Обслуговує людей швидко, ввічливо і коректно. Він ніколи не випустить з двору клієнта з чужим велосипедом. Навіть експерименти спеціально проводилися. Просто вовк звіряє запах клієнта з запахом велосипеда. Надійніше, ніж штрих-код.
Все село полюбило бабусю Тамару, адже вона зберігає людям найдорожче що у них є – час сну. Кому сорок хвилин, а кому і дві години на день. На велосипеді мчати – це ж зовсім не те ж що бруд ногами місити. Студенти і ті, хто молодший, платять бабусі Тамарі 500 гривень на місяць, таджики почистили колодязь, відремонтували дах і налаштували антену, хтось домашні яєчка приносить і хліб, хтось банку молочка з-під своєї корови на велосипеді привезе, хтось просто подякує, а при нагоді, завжди в магазин для бабусі зганяє.
І так, з ранньої весни і аж до першого снігу, навіть взимку пару снігоходів і мотоколяску залишають. Бізнес працює як годинник.
Хоча, якщо чесно, був одного разу невеликий збій. Якось один таджик забираючи свій велосипед, спробував погладити Тимура. Вовк, зрозуміло, вкусив за руку. Дуже дивний випадок. Я, наприклад, навіть не уявляю собі, як це можна здогадатися, щоб в банківському сховищі, отримуючи золоті злитки зі свого осередку, погладити по голові збройного охоронця при виконанні …
Як вам такий бізнес-план від внучки Тамари?
Забутий рецепт чудодійного засобу від варикозного розширення судин
Пророчий вірш дівчинки з Бучі! Хто ж знав, що ці рядки стануть колись реальністю?
Я зрозумів, що ми з дружиною стали чужими людьми. Хочу подати на розлучення
Навіть старі бабусині сковорідки заблищать як нові: перевірений засіб
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
Свекруха вперше вирішила зробити подарунок своїй онучці на її 10-річчя. Вона поштою надіслала пакунок
Вирішила навідатися до невістки з самісінького ранку. Я розумію, що вона в декреті, але щоб довести до такого! Я все синові розповім!
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
Домашній «ботокс» від зморшок: 2 тижні – і обличчя як після підтяжки!
І до вoрoжки не хoди! Довжина мізинця може багато чого розповісти про ваше життя
Ми вирішили з дружиною поставити замок на двері. І знаєте, що придумала моя мама?
Добірка веселих анекдотів про кумів
15 милих татусів, які змусять вас розчулитися
Віра Іванівна вже кілька років живе в притулку, куди її здав син. Жінка переконана, що це тимчасово
16 людей, які хотіли повторити знамениті фото, але випадково створили новий шедевр
Готика в Києві: 9 будинків, які вражають та дивують своєю красою
Сашко розтирав кулачком сльози по щоках і продовжував схлипувати. Йому було прикро, що всім на нього байдуже
Який характер має володар визначеного кольору очей?
Одне важливе нагадування кожному з батьків
