– Тітко Олена, а скільки грошей треба, щоб маму вилікувати? Я згоден і вдень і вночі працювати

Іванко – це сусідський хлопчисько, чиє життя, це і сльози і любов. Його батьки були простими роботягами. Батько працював сторожем, а мама була нянькою в дитячому садку.

Не треба говорити, що достаток у родині був невеликий. І якщо в холодильнику завжди було що поїсти, то на гарний одяг або на поїздку в ту ж Туреччину грошей не вистачало. Коли Іванові виповнилося сім років, у нього з’явилася сестричка.

Ми з чоловіком жили в сусідньому будинку. Наші сини вже давно виросли і вилетіли з рідного гнізда, але не забували про нас і частенько відвідували. Привозили онуків на канікули.

Спочатку важко було змиритися з тим, що будинок спорожнів, але поступово я звикла. А що робити? Діти виросли і мають право вирішувати свою долю самостійно. Так як сім’я хлопчика жила по сусідству, вільно чи мимоволі, але їх життя було у нас на очах. Іван якось відразу мені сподобався.

Хлопчик був малий на зріст, худорлявий і здавався хворим. Але, дивлячись в його пронизливі очі, я розуміла, що в це хлопчику прихований величезний потенціал і залізна воля. Ми з ним зустрічалися щодня. Хлопчик був добрий і товариський. Бувало, йде зі школи з важким портфелем на худеньких плечиках, я його кличу і питаю:

– Іван, ну як справи в школі?

Він завжди зупинявся і з задоволенням починав розповідати мені про свої шкільні проблеми. А потім як підхопив і кричить:

– Ой, у мене ж справ багато. Побіжу …

А справ у хлопчика хоч відбавляй. Батько Івана на той час почав прикладатися до пляшки. За це, його незабаром і поперли з роботи. Мати з нянечок перевелася працювати на кухню, щоб бути до продуктів ближче, а Іван один господарює в домі.

А господар з нього був відмінний. Дивлюся, а він і у дворі порядок наведе і грубку затопить, і за сестричкою в садок збігає. Сам просту їжу приготує і сім’ю нагодує. Дивлюся на цього хлопця, і серце радіє – хороша людина росте!

Батько Івана зовсім зіпсувався, пив щодня. Іноді і руки розпускав на дружину. Кілька років вона боролася, а потім і сама до чарки приохотилася. Іван перейшов до шостого класу, коли батька не стало. Ми з чоловіком шкодували дітей, додому запрошували, годували вдосталь.

Бувало грошики даю, а він відмовляється:

– Ні, тітка Олена, грошей не візьму. Не заробив.

А підробляти Іван пішов років в тринадцять. То в магазинчику допоможе товар розвантажити, то город комусь скопає, та хіба мало в селі роботи. Любив він маму свою, дуже любив, попри те, що вона вже зовсім спилася і жіночий вигляд втратила.

Якось Іван прийшов до мене і питає:

– Тітко Олена, а скільки грошей треба, щоб маму вилікувати? Я згоден і вдень і вночі працювати, аби вона до колишнього життя повернулася.

Каже, а у самого сльози з очей. Обняла я його, так і просиділи і проплакали разом.

На наступний день ми з чоловіком вирішили: треба спробувати вилікувати маму Івана. Хто їм допоможе, якщо не ми? Сини нас підтримали і не залишилися в стороні.

У призначений час старший син приїхав і відвіз Івана і його маму в місто до лікаря, а я за сестричкою залишилася доглядати. Повернулися вони вже пізно. Іван зайшов до мене і каже:

– Спасибі, тітка Олена. Як виросту, всі гроші вам поверну!

Та хіба в грошах щастя? Бачу щасливі очі Івана і серце моє співає. Так з Божою поміччю і спільними зусиллями сусідка наша одужала, взялася за розум і після лікування зовсім відмовилася від спиртного. Згодом влаштувалася на роботу, і життя родини поступово налагодилося.

Іван як справжній чоловік, продовжував підробляти у вільний від навчання час, щоб допомогти матері. Цей хлопчик рано дізнався ціну грошам і справжньому сімейному щастю. Іван закінчив школу, потім училище і отримав професію, яка допомагала йому забезпечувати сім’ю.

Одного разу напередодні 8 березня я чекала синів в гості і готувала святковий стіл, як раптом у двері постукали. На порозі стояв Іван. Це був уже дорослий хлопець, але з тими ж чесними благородними очима і милою посмішкою.

Він простягнув мені букетик квітів, коробочку цукерок і конвертик, а в ньому були гроші. Відмовлятися було безглуздо. Щоб не образити справжнього чоловіка, я взяла гроші, а потім віддала їх мамі Івана, вони їм потрібніші.

Життя Івана склалося цілком благополучно: є улюблена сім’я, дитина, робота. У міру можливості він заходить до нас на чай, та й просто розділити наш пенсійний побут. Його увага, допомога, добре слово завжди приємні.

Як би ви вчинили на місці Олени, допомогли б грошима цьому хлопчику?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector