Маленькі дітки — маленькі проблеми, великі діти — великі проблеми. Зараз моїй старшій доньці 26 років. Вона давно вийшла заміж і вже встигла подарувати нам з чоловіком прекрасного онучка.
Молодшій всього 21. Коли вона народилася, я старалася з усіх сил, щоб не робити між своїми дівчатками різниці. Мені хотілося, щоб вони були найкращими подругами, а не конкурентками.
Так і було до одного прекрасного моменту…
Все почалося, коли Улянка виходила заміж. На весілля ми подарували молодятам розкішну квартиру з ремонтом. Донька просто сяяла від щастя, та й зять готовий був нам з чоловіком руки цілувати, обіцяв, що з часом поверне нам гроші.
А навіщо? На те вони й батьки, щоб допомагати своїм дітям. Тим паче тоді ми могли собі дозволити таку дорогу покупку. Мій Василько з 2010 року мотався за кордон на заробітки. Починав з Польщі, а потім його будівельну бригаду відправили до Німеччини.
Сумувала за чоловіком страшенно, але розуміла, що таких гарних грошей в Україні він ніколи не заробить, тому довелося змиритися.
Так би й жили собі в достатку, якби на нашу рідну землю не прийшов ворог. Хто ж тепер Василя за кордон випустить? Довго без діла він не сидів, знайшов собі роботу, але платять там нещасні пару копійок.
Ми звикли жити на широку ногу, а тепер мусимо пристосовуватися до зовсім іншого життя. Але жалітися на життя я навіть не думаю — он наші хлопці та дівчата в окопах заради нас сидять, життя своє віддають. Ото страшно, ото тяжко, а ми якось перебудемо.
Я залишалася спокійною, поки до мене не підійшла молодша донька з серйозною розмовою:
– Мамо, присядь. Я хочу сказати тобі дещо важливе…
– Аліночко, в чому справа? Щось сталося?
– Я виходжу заміж! Славко зробив мені пропозицію!
– Як заміж? А університет закінчувати хто буде? Ви ж іще такі молоді.
– Я вже домовилася про академку. Мені швидко пішли на зустріч, бо причина дійсно дуже поважна. Я вагітна!
Сказати, що я була в шоку — це нічого не сказати. Я, звісно, раділа тому, що знову стану бабусею, та й за Аліну тішилася — її Славко просто чудовий хлопець. Але виплило одне “але”…
– Мамусю, ти ж сама розумієш, що жити з вами у цій маленькій квартирці ми не зможемо. Пора думати про своє житло. Ви ж з татом нам допоможете?
Я аж стерпла — не знала навіть що відповісти. У нас з Василем ні копійки за душею нема. А тут квартиру купуй!
– Аліночко, не все так просто. Зараз ми стикнулися з певними фінансовими труднощами. Я не впевнена, що ми зможемо вам допомогти. Але ви можете на перших порах жити тут! А далі щось придумаємо.
Бачили б ви обличчя доньки в той момент — скривилася, в її очах виступили сльози, а тоді вона випалила:
– То он воно як?! А я ж завжди знала, відчувала, що ти Улянку любиш більше! Тепер ти це підтвердила.
– Що ти таке кажеш, доню?! Як же тобі не соромно?
– Та це вам з татом має бути соромно! Про старшу подбали, грошей для її майбутнього назбирали, а мені?
Ледве заспокоїла дитину — їй в такому стані нервувати взагалі не можна. А сама вже не знаю, що робити?! Шкода мені Алінку, але чим я зараз можу помогти? Думаю, що доведеться брати кредит, але страшно – як його потім виплачувати?
Що порадите пані Галині?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
