– Так, горщики взяли, одяг склали. Нічого не забули? – говорила жінка, їдучи з дачі. А Теді з останніх сил біг слідом.
Маленький, пухнастий, схожий на ведмедика. Лапки товстенькі, вії великі. Його звали Теді. Взяли на травневі свята. І відразу привезли на дачу, де господарі жили все літо.
Господарі – це Віола Вікторівна і її цивільний чоловік, Юрій.
З останнім вони зійшлися зовсім недавно, взимку. Третім супутником життя Віоли він був (її попередні чоловіки цей світ покинули).
За характером добрий, працьовитий, до цього жив з мамою. Мами не стало, а Юрію вже під 50 років. В гостях випадково познайомився з Віолою. Ефектна темноволоса жінка з темними очима вбила наповал. Юрій закохався, скільки нерозтраченої любові в ньому було!
Йому від мами дісталася трикімнатна квартира. Віола жила в однокімнатній. Тому планувала, щоб майбутній чоловік перебрався до неї, а його квартиру зайняла її дочка, Олена з чоловіком та онукою Катею (ті поки жили на орендованій). Юрій не заперечував. Навіщо йому стільки зайвих метрів? А тут хоч і однокімнатна, але з просторою кухнею, та й кохана жінка поруч.
Переїздом вирішили зайнятися восени. Тоді ж і весілля відсвяткувати, щоб все через РАГС, згідно із законом. А поки насолоджувалися життям на дачі, Юрій баню будував. Все скопав, сам посадив. Віола тільки подругам казала, яка рада, що тепер зможе відпочити, а вже роботою є кому зайнятися!
– Я дачу люблю. Свіже повітря, ягідки та зелень своя. Ось тільки важко було грядки копати! І не садила особливо нічого! Так, набігами. Я ж жінка! Мені не можна надриватися. Але тепер все по-іншому! Юрій мужик працьовитий, все у нього кипить. Не сад, а цукерочка буде! – хвалилася Віола.
Внучка Катя з ними за містом жила. І попросила у бабусі подарунок на день народження – цуценятко. І Віола Вікторівна підметушилась, якраз оголошення побачила. Приїхали з Юрієм. Забрали. Просто так віддавали, що добре, подумала Віола. Щеня пахло молочком. Залізло Юрію під серце, коли той його під куртку поклав, за пазуху. Потім виповзло і лизнуло його. І чоловік розтанув. Він, що ніколи не тримав тварин, прикипів до собачки. Годував його, гуляв. Грав з ним разом з Катею.
– Теді, Теді! Рідненький! – кричав Юрій і щеня мчало до нього з усіх сил.
– Ти б його хоч на чужих вчив гавкати. Безглуздий пес який, даремний! Думала, його на зиму тут залишити, та куди там! Лизун такий! З таким охоронцем можна все майно виносити, він ще злодіїв розцілує за це! – зітхала Віола.
Але Юрій її не слухав. Здоровий, з великими руками, великими рисами обличчя, він просто танув, коли мокрий носик тикав йому в щоку. Коли лапки цокали по підлозі. Коли довірливе тепле створіння безтурботно засинало поруч.
Сезон пройшов. Зарядили дощі. Катя вже давно була вдома, з батьками.
– Ти за Теді не сумуєш, дитинко? – запитав Юрій дівчинку.
– Ні. Баба сказала, що від нього толку немає. Вона мені котика купить, як по телевізору показували. Смугастого! Я з ним грати буду! – і Катя побігла гратися.
– Віола! Ти чого дитині щось говориш? Чому вчиш? Чого це Теді даремний? Він же розумник! Ласкавий такий! – пробував поговорити Юрій з дамою серця.
– Ну все. Не вчи мене! Ім’я йому дав безглузде. Ось як корабель назви, так і попливе. Назвав би Капітан! А то Теді. Ось він і розмазня. Тільки голубитися може, – підняла брову Віола.
У вересні-жовтні на дачі вони ще жили. Сад готували до наступного сезону. Юрій все щось стругав, копав, а Теді безтурботно бігав за ним, перевалюючись. Потім вирішили згортатися.
І тут Юрію термінове замовлення підвернулося. Він печі вмів в будинках встановлювати. Поїхав на кілька днів.
– Ти не поспішай. Мені зять допоможе все вивезти. Займайся там своїми справами! – повчала Віола.
З зятем і приїхали добро додому пакувати.
– Так, горщики взяли, одяг склали. Нічого не забули? – говорила жінка, їдучи з дачі.
А Теді з останніх сил біг слідом …
Він не міг зрозуміти, чому ця залізна штука, яка називається людьми машиною, їде без нього. Але сил не було, Теді відстав. Зітхнув. Було холодно. І він пішов тихенько назад, до будинку. Його ж треба охороняти! І чекати господаря. Він скоро приїде. І похвалить, який Теді молодець.
– Матір! Собаку, може, хоч до міста треба було довезти? Куди він там? – питав зять Віолу Вікторівну дорогою.
– Так дуже треба! Сам дійде, якщо закортить. Там, може, підбере хтось. Або нагодує. Каті ми кошеня купили. А цього куди? Я собак не люблю. Юрію скажу, що вам віддала. А там викрутимося якось. Якщо Катруся захоче на наступний рік на дачі з собакою погратися, нового цуценя візьмемо. Їх повно віддають всюди. Та й на вулицях ось скільки живе. Що тепер, всіх додому брати? – Віола Вікторівна перебирала горщики, думаючи, для яких кольорів їх пристосувати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Юрій повернувся. Довго шарудів пакетами в передпокої. Потім він назвав ім’я цуценя. Не з порожніми руками приїхав – телятинку йому привіз, люди добрі дали. Але вдома була тиша.
– Віоло, а Теді де? – здивовано запитав він дружину.
– Так … Каті віддала. Зять забрав. Вона це … сумувала за ним. Що тобі, жаль? Дружину б краще обійняв! – з’явилася в передпокої у квітчастому шовковому халаті і з зачіскою Віола Вікторівна.
– Ось воно що … Так ти ніби говорила, кошеня хочуть. Може … Та мені не шкода, тільки давай, сходимо до них, а? Я ж люблю його! І нехай він на два будинки живе! – на очах Юрія з’явилися сльози.
– Тобі щеня від дружини дорожче! Не сумував анітрохи! Кажу тобі, Катруся з ним грає! М’ясо передам їм. І не ходи поки до них, нехай собака звикне. А то він побачить тебе і почне переживати, – Віола Вікторівна почала обіймати чоловіка.
А Юрій стояв як добродушний сумний велетень.
– Все! Закрили питання! Нам ще до свята готуватися, справ повно! – посміхнулася Віола Вікторівна.
З ранку вона понеслася на зачіску. А Юрій не витримав. Поїхав до її дочки і зятя. Що вже вони, здалеку на Теді подивитися на дадуть? У двір до гойдалки якраз вийшла Катя.
– Катю! Золотце! Привіт! А Теді в будинку, так? Ти б мені його хоч з віконця показала. Я ж сумую. Або може, погуляти з ним разом сходимо? – запитав Юрій.
Навколо кружляли сніжинки.
– Привіт! Я можу тобі кошеня показати з вікна. Хочеш? – посміхнулася Катя.
– Ні, кошеня не треба. Ти краще мені Теді покажи, – просив Юхим.
– Теді немає у нас. Тільки котик, – відповіла Катя.
Всередині відразу стало холодно. Юрій, закусивши губу, став безпорадно озиратися по сторонах. І тут з під’їзду вийшов зять Віоли Вікторівни.
– Де моя собака? Де? Говори, що ви з нею зробили? – чоловік підбіг і схопив його за комір.
– Дядьку Юра, ти чого? Так кому вона потрібна, твоя собака? Мати сказала, на дачі залишити. Так він, мабуть, пішов вже кудись. Ну ти чого, дядько Юра? Пішли, приїзд твій відзначимо! – відмовлявся той.
Але Юрій його вже не чув. Тремтячими руками він вставив ключ і поїхав.
– Встигнути б. Скільки днів минуло? Сніг. Як же так … – думав він дорогою, витираючи обличчя рукавом.
Так він плакав, коли матері не стало. Щось рідне, дороге йшло знову.
Відкривши хвіртку, Юрій вбіг всередину. Серце підстрибнуло вгору і немов завмерло. Він побачив запорошений снігом маленький пухнастий клубок біля ґанку.
– Не встиг … Не встиг, дурень. Не вберіг! – Юрій впав на коліна і заплакав.
Отямився від того, що щось ворушилося біля ніг. Підняв очі. Теді. Його трясло від холоду, шерсть була в інеї, але з очей лилася все та ж любов. Підняв на руки, зняв куртку, загорнув. Сам залишився в футболці, не помічаючи снігу і вітру.
– Нічого, брат! Зараз, виберемося. Я там тобі м’яса приніс. Смачного, як ти любиш. Зігрієшся. Молочка з медом можна. Мене мама в дитинстві так відпоювала. Потерпи. Пробач мені. Рідний, пробач, – шепотів Юрій, а щеня все облизувало його щоку.
Віола Вікторівна вигадувала спочатку, що щеня само загубилося і інше. Тільки Юрій її слухати не став. Вони розійшлись.
– Ти і мене потім також … Як Теді. Викинула б або забула, – тільки й сказав Юрій жінці на прощання.
Теді застудився сильно, але його вдалося врятувати …
Як ви вважаєте, Юрій прийняв правильне рішення щодо жінки, чи погарячкував?
18 маленьких злочинів, за які не покарали через милість злочинця
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Жарти для гарного настрою
У мене хороші стосунки з сусідкою, але мені не подобається те, що вона змушує мене водити її дітей в дитячий садочок
Як навчитися слухати себе
Так ось легенда є одна … Стара престара … Колись давним-давно, коли не було на світі ще телевізорів і велосипедів, замість лампочок в будинках були свічки і люди були зовсім іншими
Сосиски в картопляному тісті. Діти їх просто обожнюють!
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Секретний рецепт, що зробить шкіру на руках шовковистою
Ви не знайдете справжнє кохання до тих пір, поки не усвідомите цих 5 речей
5 безцінних уроків, які я засвоїв, люблячи ту, яка не любила мене
Бути самотньою не соромно! Знайдіть кілька хвилин, щоб прочитати цей текст!
Звички для тіла жінки, яка любить і цінує себе
Егоїзм в коханні: віддай мені все в обмін на нічого
Свекруха всіх і все контролює. Я не знаю, як мені далі жити: розлучатися чи спробувати пожити разом?
Аліна почала приглядатися і помітила, що у її свекрухи на кухні багато їхніх речей: і губки, і ганчірки, і дерев’яні лопатки
20 фотографій людей, зовнішність яких кардинально змінилася з появою дітей
Сама собі дизайнер: ремонт в однокімнатній квартирі, 38 кв. м
7 чоловічих фраз, які ненавидять жінки
