Дочка вирішила запропонувати своїй мамі зустріти Новий рік у неї. Розмова відбулася у них за 10 днів до свята. Маму вона попросила приготувати її улюблений салат – оселедець під шубою.
Цього року вони вирішили відсвяткувати Новий рік у кругу сім’ї: дочка з чоловіком та дитиною і її літня мати. У спокійній та комфортній обстановці.
Перед самим Новим роком, дочка зателефонувала мамі і розповіла, що сьогодні мала конфлікт зі своєю безпосередньою начальницею. В один момент вона просто не втрималася і висловила їй все, що про неї думає.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Того ж самого вечора донька зателефонувала їй ще раз. Повідомила, що немає сил щось готувати, тому просто замовить суші.
31 грудня зателефонувала онука і сказала бабусі, що у мами дуже зіпсувався настрій, а тому до неї взагалі краще не підходити.
Приблизно о третій годині мати вирішила сама зателефонувати своїй дочці та поговорити з нею. Дочка тільки проснулася, якраз збиралася йти вмиватися.
О шостій годині мама знову набрала її. Дочка злісно сказала, що у неї взагалі немає бажання щось робити. Скоро кур’єр повинен привезти суші.
Тоді мама твердо вирішила не приїжджати до них. З інтонації своєї дочки вона прекрасно зрозуміла, що сьогодні її будуть там не дуже раді бачити.
Мама приготувала улюблений салат дочки, запекла картоплю та натушкувала грибів. Нарізала фрукти і знайшла в Інтернеті якийсь старий новорічний концерт. Ось так вона сіла відзначати Новий рік. Але якось було так добре. Немов вона сьогодні опинилася в тих далеких часах.
За годину до Нового року зателефонувала дочка. Вони разом з чоловіком та маленькою донечкою сиділи собі втрьох на кухні та їли суші. У них все вже налагодилося: всі заспокоїлися.
Тоді мати зрозуміла, що вчинила правильно, нікуди не поїхавши, а залишившися у себе вдома. Так би сиділа зараз у дочки і напружено спостерігала за тим, чи з’явився у неї настрій чи ні. Та й суші вона не особливо любила. І взагалі, не хотіла б удавати, що їй все подобається. А потім ночувати у вітальній на розкладному дивані.
Ближче до 12 години вона сходила в душ, все поприбирала на столі і пішла спати. Жінка не хотіла чекати того моменту, коли проб’ють куранти. А навіщо це робити? Поставила собі в вуха беруші, щоб феєрверк не розбудив її серед ночі і спокійно заснула.
Як ви вважаєте, чи повинна була жінка навідатися до своєї дочки?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
