Ця історія трапилася у невеличкій родині. Богдан кохав свою дружину Олену всім серцем. Разом вони пройшли всі життєві труднощі та негаразди. У них є син Михайлик. Однак, нещодавно їх життя з ніг на голову змінив звичайний тест на батьківство.
Вони почали зустрічатися ще у школі. Разом вступили до одного університету, працювали. Зараз у них є велика квартира, машина та робота. Тому задумалися про малюка у досить зрілому віці, їм було по 30 років. Адже хотіли спершу зробити вдалу кар’єру, щоб потім малюки отримали тільки найкращі іграшки, одяг та освіту.
Чоловік знав, що Олена вірна та порядна дружина. Навіть жодного разу не сварилися через ревнощі, а довіряли один одному. Правда, коли народився синочок, то всі родичі та друзі почали косо дивитися на дівчину. Михайлик взагалі не був схожий на свого батька.
– Почекайте, йому всього-на-всього декілька місяців. Ще виросте та ви переконаєтеся, що він мій рідний син! – говорив Богдан.
Однак, тоді Михайлику виповнилося вже 3 роки. І щоразу чоловік вірив словам родичів про те, що малюк на нього не схожий. Інший носик, підборіддя та очі. Олена не зважала на таку різницю та могла навіть жартувати про те, що це чужа дитина. Правда, Богдан такого “гумору” не розумів. Відчував, що це не його малюк.
Одного дня вирішив зробити потайки тест на батьківство. Декілька днів нервово очікував на відповідь з лабораторії. Тоді чоловік якраз повертався з роботи додому, коли отримав повідомлення: “Ймовірність батьківства – 0 %”. Він не міг у це повірити, навіть зателефонував до клініки та перепитав, чи це правда. Можливо, що там виникла помилка у базі та це не його результати.
– Неможливо. Це твоя дитина, я присягаюся! Ніколи тобі не зраджувала! – відповідала жінка.
– Тоді ти також зроби тест! – зопалу викрикнув Богдан.
Олена дійсно пішла у ту саму клініку та здала всі необхідні аналізи. Вона вже втомилася від постійних докорів родичів, що вона зрадниця та нагулялася.
– Ні, це неможливо. Це якась помилка, – плакала дівчина.
– Вибачте, але це дійсно ваші аналізи, – відповіла лікарка, яка принесла всі документи.
У Богдана тремтіли руки, коли він отримав результат. “Ймовірність материнства – 0 %”. Вона не могла у це повірити. Виявляється, що декілька років виховували чуже маля.
– Ми повинні знайти нашого синочка. Де наш малюк, де його шукати? – тихо говорила Оленка вдома.
Вона немов потухла. Щодня плакала та не хотіла наближатися до Михайлика. Хіба годувала та брала на руки, коли малюк плакав.
– Ми поїдемо до пологового будинку, де ти народжувала. Запитаємо у лікарів, якщо треба – наймемо приватного детектива. Я це просто так не залишу, – обіцяв Богдан.
Вони довго чекали на головну лікарку у кабінеті, разом шукати серед документів будь-які відомості за той день, коли Оленка народила.
– Ось, знайшла. Тоді, у сусідній палаті народжувала ще одна жінка, Марина. Так, я її пам’ятаю. Також хлопчик. Є адреса та мобільний номер телефону, – крикнула радісно Олена.
Того ж вечора вони приїхали до Марини. Довго не наважувалися постукати у її двері. Як розповісти про таку плутанину? Це ж не одяг, який можна повернути до магазину, а маленька дитинка.
– Доброго вечора. Проходьте. Я вас пам’ятаю, ми разом народжували. Ви Олена, так? – радісно зустріла гостей жінка.
– Так. Розумію, що про це дуже важко говорити, але я повинна вам розповісти. Тоді, у пологовому будинку виникла плутанина.
Виявилося, що тоді на чергуванні була молода лікарка, вона працювала тільки другий день. Через неуважність переплутала малюків. Спершу Марина відмовлялася повірити у це, однак також зробила тест на материнство.
– Дійсно, ви маєте рацію. Вибачте, що тоді вам не повірила… – тихо говорила у слухавку жінка, коли отримала результат аналізів.
Зараз жінки товаришують, разом гуляють у парку з малюками.
А ви б змогли повернути немовля рідній матері? Чому?
