Тоді я відпросилася швидше додому. Поспішала забрати сина Данилка зі школи, адже скоро мав повернутися додому чоловік Василь після нічної зміни – треба йому щось смачненьке приготувати! Але він вже був вдома і я побачила, як на столі у кухні стоїть миска креветок. А сама вже не згадаю, коли востаннє ласувала чимось смачненьким.
Ми тоді економили на всьому. Я брала макарони та крупи тільки по акції, малюкові навіть шоколадку чи цукерки не мала змоги купити. А тут чоловік вирішив ось так тихцем, поки нас нема, купити собі креветки! Стало одразу прикро на душі.
– А що це ти так на мене дивишся? Невже зараз будеш докоряти, що я собі обід вирішив такий приготувати! – кричав чоловік. А потім ще гонорово закрив двері, хотів показати, що образився на мене.
Ми одружилися майже 8 років тому, як тільки закінчили університет. Тоді жили на орендованій квартирі і ось несподіванка – я вагітна! Звісно, що тоді у нас було обмаль грошей, але Вася мене заспокоював та підтримував, мовляв, все з часом у нас буде. Та й батьки казали, що з радістю будуть нам допомагати з малюком. Вони нам дали гроші на перший внесок за квартиру, адже у нас тоді навіть власного даху над головою не було. Тоді ми взяли в іпотеку невеличку двокімнатну квартиру.
Однак, я все одно часто хвилювалася. Адже скоро декретна відпустка й виходить, що всю родину на собі буде тягнути Вася. Але щоразу я чула від нього тільки “У нас все буде добре”. Все-таки я вирішила до останнього ходити на роботу, навіть коли через живіт не бачила своїх ніг – хоча б зароблю заву копійку дитинці на одяг та іграшки.
Та на роботі мені було не солодко. Постійно нудило та боліла спина, а ще паморочилося у голові. Не могла зосередитися. Добре, що моя мама була поруч та завжди ходила до лікаря та в магазини. Саме вона купила нам всі необідні речі для синочка. Бо чоловік міг днями не ночувати вдома, адже постійно брав додаткові зміни на заводі.
Коли я була на 8 місяці, то зрозуміла, що від такої проблеми мені не втекти. Всі родичі мене відмовляли ходити на роботу, тому я їх послухалася та пішла у декретну відпустку. Все-таки, це не на довго – ось малюк виросте та піде у садочок, а я повернуся до офісу. Єдина моя розрада – Василь. Він завжди мені допомагав у господарстві, хоча я бачила, який він втомлений. Якби не він, то я б просто не витримала.
А весною народився Данилко. Ось так розпочалася моя нова сторінка у житті. Спершу було важко, але батьки ледь не щодня приходили до онука та часто допомагали мені. Та й гроші приносили, мовляв, молодій родині на витрати для синочка, купимо для нього тільки найкраще! Вже коли Данило підріс, я планувала віддати його у дитячий садочок. Але, на жаль, фірма, де я колись працювала, збанкрутувала та просто весь персонал звільнили. А шанси того, що хтось візьме на роботу молоду матусю з мізерним досвідом – просто сміх, та й годі.
Ще й у Василя на заводі були проблеми. Спершу він не хотів про це розповідати, адже боявся мене засмутити. Виявилося, що новий директор вирішив змінити весь персонал, тому Василя ледь не звільнили – він просив залишитися, навіть якщо буде працювати тільки за одну ставку. Тоді я зрозуміла, що потрібно навчитися економити. Ось так у нашому житті з’явилися дешеві макарони та сосиски, а ще овочі не першої свіжості. Намагалася готувати щось смачненьке з таких продуктів, але бачила, що Василь все одно не у захваті від такого частування. Бувало, навіть не гляне у тарілку, а одразу йде спати.
Нещодавно син пішов у дитячий садочок та я видихнула з полегшенням – нарешті можу шукати роботу. Звісно, що це було досить проблематично, але я старалася. Влаштувалася бухгалтером у супермаркет, зарплата смішна – всього 7 тисяч. Тому про відпочинок на морі чи навіть нову сумочку я не могла думати, адже треба ще платити на іпотеку та родину годувати.
Одного дня я збирала речі для прання. Щоразу перевіряю кишені чоловіка, адже він часто полюбляє тримати гроші у кишенях. Дивлюся – а там чек з елітного ресторану нашого міста. Паста з морепродуктами, десерт з екзотичних фруктів та ще й випивка. Загалом, сума була майже 2 тисячі гривень. Адже на ці гроші я могла піти у супермаркет й купити нам стільки продуктів, що на два тижні б точно вистачило! Тоді стало так образливо, що я аж заплакала. Адже хіба так можна? Поки я на роботі їм пісну гречку з гнилими овочами, то Василь таку розкішну вечерю у ресторані замовляє! Тоді він вибачався й пообіцяв, що це було вперше та востаннє.
Але сьогодні застаю таку картину вдома… Він же обіцяв! Розсердилася на нього, взяла малюка за руку та повела його у кафе.Тоді мені видали зарплату, тому без роздумів замовила найкращі страви.
– Ну а хіба я не можу собі дозволити хоча б один раз купити креветки? Дістали твої пісні макарони!
– А це нормально, що я всіляко намагаюся економити й складати гроші, щоб пошвидше іпотеку закрити. Та я не пригадаю, коли востаннє собі якусь кофтинку купувала чи навіть косметику. А про відпочинок я взагалі мовчу!
– Я витратив свої гроші, які заробив чесною працею! Ну можу я постійно так жити!
– Міг хоча б тоді зі мною чи сином поділитися. А не так підло робити. Нехай ти ситий будеш, а ми з сином канапками перекусимо, так?!
– Так я купив то для себе. А на трьох виходить дуже дорого!
Тоді я не спала цілу ніч. Виявляється, що чоловікові просто байдуже на мене та сина. Нехай будемо голодні, а він собі й надалі їсть хоть креветки чи лобстери. Поки він був на роботі, я швидко зібрала всі речі та поїхала з Данилком до своїх батьків. Вони нас тепло прийняли.
Зараз я подаю заяву на розлучення. А квартиру продаємо та кошти поділимо порівну. Василь декілька разів приходив до мене на роботу та до батьків, слізно благав повернутися та вибачався. Але для мене це були порожні слова, не більше. Я розчарувалася у ньому та не хочу жити разом. Якщо у нього є кошти на дорогі делікатеси, то знайде й на аліменти для сина!
На вашу думку, жінка вчинила правильно? А що б ви зробили на місці жінки?
