Колись у минулому, я завжди шукала людям виправдання. Мені хотілося читати між рядків та бачити те, чого насправді не було. Просто на той момент, хотілося вірити, що ти важливий і людина просто не має часу, аби проявити всі свої почуття.
Замість того, щоб розчаруватися та просто припинити спілкування, ми продовжуємо триматися за приємні спогади та віру у те, що колись все зміниться. А нічого не зміниться. Ситуація вже стала відрізнятися від того, що було раніше. Допоки ти сам будеш собі брехати, інші займатимуться тим самим.
Одного дня мені це просто набридло і я вирішила просто зупинитися. Я перестала шукати людям виправдання й жити стало набагато легше. Я більше не тягнула за собою багаж спогадів й не страждаю через інших людей.
Якщо вони не намагаються докладати зусилля, аби будувати нормальні стосунки (це стосується навіть дружби), то і я не роблю ніяких кроків. Я перестала спілкуватися з людьми, які згадували про мене лише тоді, коли їм було щось потрібно. Я більше не дзвоню тим, хто ніколи не підіймає слухавки. Більше не підтримую тих, хто не підтримує мене. Я сконцентрувалася на собі й це найголовніше.
Той, кому ви дійсно важливі, докладе максимум зусиль, аби зробити вас щасливими. Така людина в будь-якому випадку знайде для вас час, бажання та енергію.
Тепер я тверезо дивлюсь на людей й більше не домальовую їм янгольські крила. Вони або хочуть бути зі мною, або ні. Вони або підтримують, або ні. Все дуже просто. Не варто ускладнювати собі життя.
Ви з цим погоджуєтеся?
