У моєї мами є тітка Богдана. Вона живе у сусідній області в селі. Переїхала туди, коли виходила заміж. Десь там і дочка її живе. А сина свого, Арсена вона хотіла прилаштувати, куди краще. Йому лише 18 стукнуло.
Знайшла місце у нашій квартирі. Мама моя – добра душа дозволила йому тут пожити. Домовились на місяць-другий.
А все чому? Тому що ми жили у центрі міста. Тут можливостей і перспектив більше, ніж у селі. А ще й для хлопця!
Скажу відразу, я сім’ю тітки терпіти не могла. Вони були прості, як пачка гороху. Та їхня простота часто межувала з нахабністю. Якось вони приїхали до нас у гості без попередження усі разом та ще й з ночівлею залишились. Звісно, для нас це було незручно. До людей на вулиці тітка любила причепитись, в магазині, в транспорті. Мені було соромно з нею десь ходити.
А характер Арсена був нічим не кращий. Тому мені ця затія не сподобалась. Та діватись нікуди. Пообіцяв – виконуй.
Місяць часу Арсен просто сидів вдома, протирав штани, як то кажуть.
– Мені треба освоїтись – говорив хлопець.
Весь час поки він освоювався годували його ми, прибирали за ним теж ми. Спершу було незручно казати йому: “Прибирай за собою”, адже він у гостях. А потім, коли почали говорити, він уже не хотів нічого робити. Звик до хорошого.
Мама моя постійно знаходила виправдання бідному родичу. Вірила в нього більше, ніж він сам.
Так минуло пів року, а результату ніякого. Знаходив якісь підробітки, але ні гривні нам не давав. Навіть на продукти.
Та це ще були квіточки. Я обімліла, коли він почав до НАШОГО долму водити свою дівчину. Через два місяці ми дізнались, що вона чекає дитину.
Це вже ні в які ворота не влазить! Мама боялась щось говорити племіннику, бо не хотіла, щоб тітка Богдана подумала про неї що недобре.
Та я не боялась цього зовсім. Тому вирішила все-таки провести з ним бесіду. Ну як бесіду, поставила його перед фактом.
– Ти маєш три дні, щоб звідси з’їхати. Погостював і досить! Ти і так уже занадто багато собі дозволив! Я з тобою не жартую. Не послухаєш мене – з тобою розмовлятиме мій чоловік.
На наступний день до мами почала надзвонювати тітка. Слухавку взяла я. Розмова була е з приємних. Вона ображала і обзивала, що мене, що маму. Тоді я зрозуміла, яка вона людина. Більше справ з цією сімейкою я мати не хотіла!
Брат з’їхав, бо розумів, що у наш дім йому тепер дорога заказана. Ну і правильно. ЦІ так довго терпіли! Все ніби було добре, та десь через тиждень мамина сестра знову почала дзвонити. Хотіла знову просити маму про допомогу. Дозволити повернутись Арсенчику, він обіцяв виправитись.
Вдруге я на ці казочки не поведусь! І мамі цього зробити теж не дам!
Та я розумію, що спокою від тітки не буде. Як бути з нею? Як змусити її не чіпатись до нас?
Чи є у вас такі родичі, які набридають вам?
