Магазин готується до закриття, точніше я його готую – працюють продавцем. Торгова точка розташовується в житловому масиві. Погода різко почала псуватися, пішоходи, передчуваючи недобре, поспішали у свої затишні квартири рятуватися від негоди. Я дивилася крізь скло і думала, як мені добиратися до будинку – теплого одягу у мене з собою не було.
І тут в магазин заходить маленька дівчинка. Вона нерішуче постояла, пройшла від вітрини до вітрини і повільно попрямувала в бік виходу. Тут вона обернулася з явним наміром почати діалог зі мною.
– Тьотю, дозвольте погрітися біля вас, – дівчинка запитала жалісливим голоском.
– А чому ти не вдома в таку погоду? – поцікавилася я.
– Щось не сидиться вдома – дівчинка сказала нехотячи.
– Що ж, гаразд, можеш погрітися, тільки недовго – погодилася я, а сама почала готувати магазин до закриття далі. Треба все перевірити, перерахувати виторг і т.д.
Дівчинка помітила, що я вже готова йти, тому поспішила піти. Закривши двері магазину, я подивилася, куди пішла дівчинка. Вона, хитаючись від вітру, побрела в бік будинків, які знаходяться поруч з магазином.
Пройшов день. Робоча зміна майже закінчена. Бачу – знову ця нещасна дівчинка. Вона попросилася погрітися.
– Як тебе звати? – мені стало цікаво.
– Аня – моє ім’я.
– Дуже приємно, Аня. Тобі не подобається вдома сидіти?
Видно, що вона обмірковувала відповідь, потім видала.
– Мене Саша і Максим ображають – опустивши голову, відповіла дівчинка. На її очах наверталися сльози.
– Це твої брати?
– Так, старші.
– А мама з татом що? Не захищають тебе?
– А їм не до мене зовсім. Вони за Ірочкою все бігають.
– А це, напевно, твоя молодша сестричка?
– Так, їй кілька місяців – недавно народилася. Клопоту з нею безліч.
Було помітно, що дівчинка була виснажена як морально, так і фізично.
– Молоко з печивом будеш?
– Так, звичайно, якщо дозволите.
– Тримай, золотце. Простягнула їй кружку з молоком і блюдце з печивом.
Дала дівчинці це просте блюдо, вона накинулася на нього так, як ніби тиждень не їла.
– Ти в школу ходиш чи в садок?
– Нікуди не ходжу, в школу ще рано, а в садок мене мама не відправляє.
– Тобто? Чому?
– Мама змушує мене за молодшою сестричкою стежити, різні справи вирішувати – з жалем зітхнувши, відповіла дитина.
– А твої кривдники, хлопці, так звані, чим займаються?
– Не знаю, вони кажуть, що їм немає коли тим займатися.
Дівчинка пішла з магазину перед закриттям. Оцінивши ситуацію, я вирішила зателефонувати своєму другові, що працює в поліції, пояснила, що й до чого.
Він пообіцяв зайнятися цим питанням. Друг сказав, що треба особисто зустрітися з дівчинкою для надання свідчень. Сказала йому, щоб підійшов до мене в магазин увечері.
Я не була впевнена, що Аня прийде, але вона все-таки прийшла. Попросила дівчинку розповісти про її проблеми поліцейському. Мій друг все зрозумів і запропонував Ані пройти з ним до її будинку, щоб розібратися на місці. Дитина погодилася. Мене роздирали сумніви, чи правильно я зробила?
На наступний день дівчинка прийшла в магазин з мамою. Як виявилося, бесіда з поліцейським не пройшла даремно. Хоча б жіноча голова сімейства тепер була в курсі ситуації. Мати сказала, що не знала про жахливу поведінку її синів, так як весь час була на роботі, то на підробітках, у вільний час потрібно було стежити за молодшенькою. Вона подякувала мені за цю ситуацію і запросила в гості. Я пообіцяла прийти. Друг-поліцейський поговорив з кривдниками – ті все зрозуміли.
Маю велику надію, що я не зробила гірше, і хлопчики будуть хлопчиками – не будуть ображати того, хто слабший. Така ось історія.
Як ви вважаєте, жінка прийняла правильне рішення?
