Вже декілька років я дотримую одного правила у стосунках – не хочеш, що тебе кинули, то йди від чоловіка першою. Це працювало щоразу зі шкільними кавалерами та залицяльниками з університету. Але потім я зустріла свого чоловіка.
Моя мама щоразу повторяла ці настанови: “Будь розумною та сильною”, “Зберігай холодний розум”, “Не керуйся емоціями у стосунках”. Я дотримувалася цих заповідей і жодного разу не відчувала болю від хлопців. Завжди обирала тих, які могли дати мені комфорт та турботу.
Вперше я вийшла заміж у 20 років. Мій перший чоловік був місцевим бізнесменом, мав власну фірму та багато грошей. Я жила як у Бога за пазухою. Не відмовляла собі у відпочинку закордоном, шопінгу чи салонним процедурам. Жила у розкішній квартирі в центрі міста. Масажист, стиліст, прибиральниця та кухар – ці всі люди були моїми підлеглими. Однак, через 5 років такого спільного життя я вирішила піти від чоловіка.
Річ у тім, що він був набагато старшим за мене. У нього почали з’являтися зморшки на обличчі, проблеми зі здоров’ям, які погіршилися після кризи. Він втратив половину свого бізнесу і не було грошей на мої забаганки. Колишній почав дорікати у тому, що я не знаю ціну грошам і взагалі нічого не вмію у цьому житті робити, хіба на морі засмагати та вино пити. Я не витримала такого ставлення до себе та пішла від нього. Нехай сам вирішує своє проблеми.
Після розлучення я ледь не щодня ходила на побачення з кавалерами. Це були колеги по роботі, знайомі з компанії та звичайні чоловіки з сайту знайомств. Навіть побувала декілька разів у ролі коханки. Але у 27 вирішила зупинитися. Майже всі подруги вже були одружені та виховували дітей. Проміняли безтурботне життя на родинний затишок. Що ж, я також почала “гальмувати”. Перестали цікавити тимчасові романи, гулянки у нічних клубах та побачення у кафе.
Тоді я зустріла його. Звичайний чоловік, новенький колега на фірмі, де я працювала. Одразу став заступником генерального директора. Простий, без пафосу та синдрому нарциса. Допомагав по роботі, купував каву та круасан під час обідньої перерви. Часто проводжав додому, хоча сам живу в іншому кінці міста. Його доброта й щирість завоювали мою довіру, а з тим – і серце.
Я відчувала, що Віктор – кохання мого життя. Саме його я так відчайдушно шукала всі ті роки. Не могла довго вдавати з себе сором’язливу дівчинку. Тому ми швидко почали зустрічатися, а через 6 місяців з’їхалися жити разом – я переїхала до нього. Відчувала себе тут справжньою господинею. Та і ви просто уявіть, що з людиною робить кохання! Я та сама жінка, яка не вміла яєчню собі посмажити – за мене це колись робив власний кухар. А тоді я прокидалася заздалегідь та робила каву й сніданок нам у ліжко!
Тоді життя здавалося мені справжньою казкою. Вітя також сподобався моїй мамі, вони знайшли спільну мову. Однак, я не забувала про заповітне правило.
Згодом ми одружилися та зіграли пишне весілля. Здається, що тоді все було добре. Подруги жартували, що я з пристрасної пантери перетворилася на домашню кішечку. Та і я дуже змінилася. Записалася на кулінарні курси, щоб навчитися готувати для чоловіка. Щовихідних прибирала вдома, жодної клінінгової служби! Словом, поступово ставала справжньою господинею.
Ось так минала наша п’ята річниця з весілля. Щороку я не забувала про настанову – треба скоро йти, якщо не хочеш, щоб тебе кинули. З кожним днем засинала та прокидалася з цією думкою. Але не наважувалася на такий крок. Зрозуміла, що дуже кохаю Віктора. Не хочу його покидати.
Здається, що моя життєва філософія вже не була такою правильною. Я думала про наших дітей та онуків. Як ми будемо у старості жити за містом. Або взагалі у селі. Все одно де, головне – щоб Вітя був поряд.
Майже 8 років подружнього життя пролетіли непомітно. Але поведінка чоловік почала змінюватися. Перше думала, що то у всіх мужиків таке – зміна віку, не молодіють з кожним днем. Можливо, що це просто такий період? Почав затримуватися на роботі до ночі, мало цілував та обіймав. А потім взагалі почав удавати, що мене не існує. Одного разу побачила, що купив багато гарного одягу. Новий годинник, костюм та парфуми.
Одразу зрозуміла, що насправді коїться. Ні, у нього не так багато робити. У нього з’явилася нова жінка. Я відчувала її запах на сорочках чоловіка. Але не хотіла з ним говорити на цю тему.
Одного дня Вітя прийшов, мовчки зібрав всі свої речі та сказав, що подає на розлучення. Пояснив це тим, що давно вже не кохає мене так, як колись. І що на роботі познайомився з новою дівчиною, вже і пропозицію хоче робити. Та і наш шлюб вже не той, як був колись, ми немов стали чужими.
Я не хотіла нічого говорити у відповідь. Послухала. Закрила за ним двері. Пішла у ванну кімнату та вмилася холодною водою. Здається, що я знала наперед всі його слова. Адже я так само колись робила зі своїми колишніми залицяльниками. Ті самі фрази, та сама поведінка! Немов Віктор – це копія мене…
Ось так чоловік пішов від мене.
Як ви гадаєте – життя таким чином показало жінці її погані вчинки? Чи вірите ви у те, що будь-яке добро чи зло нам обов’язково повертається бумерангом до нас?
