Коли на мене нападає хандра, настрій «життя-біль» і весняна депресія – я згадую свою прабабусю. Ось кілька історій з її життя:
1. У нашої бабусі в трудовій книжці був один єдиний запис – вона 53 роки пропрацювала у військовому госпіталі. У відділенні венерології … На шикування вона викликала бійців жвавим криком: «Ну що, коханці, виходимо-шикуємося!».
2. У 80 років вона вдруге «вийшла заміж». Знайшла собі діда «генерала» (не за званням, але за характером) і зі словами «як же він там один, важко йому» зібрала речі і переїхала до нього в інше місто. Бабуся була модною і любила засмагати в купальнику, а дідові дзвонили товариші з будинку навпроти і вимагали прибрати з балкона «свою молодицю». Коли мамині подруги говорили що вона добре виглядає, вона відповідала «Стривайте дівки, зараз народжу і ще краще виглядати буду!».
3. Одного разу бабусі зробили операцію на підшлунковій. Далі зі слів мами: «Заходжу в палату, лежить бабуся вся хвороблива і нещасна на вигляд … Відкриває одне око і каже: «Чорт, ще одна операція і ні пити, ні працювати не можна». Після цього вона ще пропрацювала в цьому ж госпіталі, але вже гардеробницею, кілька років. І продовження історії: Через якийсь час приходить бабуля задоволена, дістає пляшку і каже щаслива «Наливай!». Мама: «Як так, не можна ж, підшлункова …» Відповідь бабусі: «Лікар, який не дозволяв – помер, наливай!».
4. Сумно-позитивний пункт про медицину … У бабусі на нозі утворилася страшна болячка після того, як вона в черговий раз робила перестановку меблів і обідрала їх об шафу (ну та, самостійно тягати шафи не розбираючи навіть речі з них – норма в 80 років. Ну а лікувати-то потрібно, пішла вона по лікарнях …
Там відшили, бо «самі розумієте – вік, лікувати вже безглуздо», в рідному госпіталі озвучили оплату 300 гривень на добу за стаціонар і попросили рідних «ну, ви повідомите, коли … все-таки вік» Прийшла бабуся додому, сіла сумна на ліжко, паличку в сторону відклала і сказала: «Чорт, доведеться одужувати …». Вона взагалі міцне слівце без проблем могла вставити. Через місяць все зажило без сліду.
5. Ставлення до похорону. Бабуся дуже любила похорон і поминки. Приходила з них задоволена, приносила нам поминальні булки і говорила: «Ой, хороший похорон – напилися, наспівались!» І взагалі завжди говорила нам: «Що про мертвих думати, їх пам’ятати треба – а думати треба про ЖИВИХ!»
6. Про День Перемоги. Ми завжди ходили на паради. Бабуся одягала спеціальний парадний костюм зі своїми медалями, ми малі всі їх любили розглядати, їх було дуже багато. І коли їй хтось дарував квіточку, вона завжди віддавала її мені і намагалася йти трохи далі від мене, щоб квіточок було більше!
Це була прекрасна жінка, що пройшла війну медсестрою, виховала 2 онуків та 3 правнуків, і дожила в результаті до 92 років. Такі ось спогади у мене про бабусю!
Ви б хотіли таку ж веселу та безтурботну старість?
