– Гарна! Гарна! Не забудь губи намалювати, коли приїдеш, тобі дуже личить!
– Добре, мамо! Ну все, я піду, а то ще поїзд пропущу! – Таня раділа і хвилювалась водночас.
Нарешті вона побачить свого Сашка. Пара будувала стосунки на відстані. Лиш влітку вони могли проводити багато часу разом. Хлопець навчався і за 400 кілометрів від своєї коханої. Та це ставало їм на заваді.
– Ти тільки подзвони, коли доїдеш! – проводжала дочку Оля. – Гарної дороги!
– Дякую! Па-па!
– Невже ми знову побачимось? – тішилась Таня.
Хлопцю не вдавалось приїжджати частіше ніж раз у два місяці, він ще й працював. Тому Таня вирішила зробити йому сюрприз. Дівчина не тямила себе від радості. Вони проведуть разом цілих 2 дні!
Ось і її купе, верхня полиця. Поїзд рушив. За вікном безкраї горизонти, у вухах навушники. Таня уявляла, як стрибне в міцні обійми коханого. Смеркало і дівчина непомітно для себе заснула.
Її розбудило яскраве сонячне проміння. То була тепла весна, цвіли дерева, в повітрі витав солодкий аромат. Дівчина вже не могла дочекатися зустрічі з Сашком. Вона підійшла до найближчого таксі, сказала потрібну адресу. Через 20 хвилин дівчина була біля його будинку.
Сашко винаймав квартиру на третьому поверсі. Там був балкон, що виходив у двір. Підходячи ближче, Таня зупинилась, їй досі не вірилось, серце так і гупало від щастя.
– Ще кілька хвилин і ми знову будемо удвох! – тішилась та.
Та за мить вона побачила як якась дівчина, одягнена у таку знайому футболку відчиняє вікна. Точніше її подарунок на іменини. Таня завмерла.
– Хто це? Саша не говорив, що живе з кимось!
Незнайомка дістала сигарету, підпалила її, видихнула дим. Потім і Сашко з’явився. Обійняв її ззаду і поцілував.
Таня не вірила власним очам. Їй хотілося втекти звідти, заблокували номер хлопця та усі його сторінки в соцмережах. Викреслити його назавжди зі свого життя. Та стиснула рукою телефон. А потім зробила кілька знімків.
– Виходить з нас обох лише я вмію дотримуватись слова! – думала дівчина витираючи рукою сльози. – Я обіцяла тобі сюрприз, я його виконаю!
Дівчина розпитала у прохожої жінки де знайти найближче фотоательє.
– Добрий день! Я б хотіла видрукувати фото з телефону! – звернулась вона до молодого працівника.
– Добре! Вам якого розміру?
– Та давайте велике, А4, наприклад! – засмучено промовила та.
– Буде готове через 10 хвилин.
– Чудово! І вставте, будь ласка, фото в он ту чорну рамку. – дівчина показала пальцем на полицю з рамками. – Буде символічно. І замотайте у якийсь папір з сердечками. Це все-таки сюрприз!
Працівник виконав усі вказівки й вручив їй “подарунок”. Таня намагалась втамувати емоції. Глибоко подихавши, дівчина наважилась подзвонити до Сашка:
– Привіт! А ти зараз де?
– Привіт! Вдома! А що в тебе з голосом? Все добре?
– Так! Просто випила холодної води. А ти зараз сам?
– Звісно! – відповідь хлопця була прозвучала невпевнено. – А що?
– Ну тоді чекай! Скоро буду! – і швидко поклала трубку.
Стоячи перед дверима, Таня натягнула посмішку. Не хотіла, щоб Сашко щось запідозрив і сильно постукала.
– Кохана! Оце так сюрприз! Я не вірю! – хлопець радісно обійняв кохану, поцілував її щоки й навіть взяв на руки.
– І я рада тебе бачити!
– Ти напевно втомилась з дороги? Будеш суп з канапками? Я сам зварив!
– Еге ж сам! – подумала Таня. – Так! Але спершу я хочу, щоб ти розпакував мій подарунок.
– Ого! Ти так постаралася! Мені дуже приємно! А що тут? Напевно наше фото з того концерту?
– Ні! – кокетливо відповіла дівчина.
– Фото з моря?
– Ну розкривай скоріше! – наполягла Таня. Вона хотіла бачити реакцію цього зрадника.
Коли Сашко перевернув рамку лицьовою стороною, то його посмішка миттю зникла. Хлопець зблід, глянув на Таню благальним поглядом.
– Як ти міг? – промовила дівчина.
– Це не те, що ти подумала! Це моя знайома! Між нами нічого не було!
– Ага! Вона просто так носить твою футболку! По дружбі! Бачити тебе не можу!
Таня розвернулась і побігла до дверей. Він навіть не намагався її спинити. Було вже надто пізно.
Повернувшись на вокзал, дівчина пішла до каси.
– Я б хотіла здати квиток. Але мені потрібен новий, і чим швидше, тим краще.
– Через годину буде потяг. Ось, ваш квиток. Гарної дороги!
– Дякую!
Той сонячний день вже не здавався Тані таким добрим і радісним. Дівчина відчувала сильну порожнечу, наче у неї вкрали щось цінне, що ніколи не повернуть назад. Вона навіть не стала дзвонити матері, що так швидко повернеться. Від її питань дівчина б точно не витримала.
Зайнявши своє місце Таня знову слухала музику. Сьогоднішня пригода здавалася їй страшним сном. А за мить у купе ввійшов симпатичний високий хлопець. Він махнув їй рукою і посміхнувся.
Таня відповіла тим же і зняла навушники.
– Привіт! Я Артем! Схоже ми сьогодні їдемо удвох.
– Привіт! Виходить, що так! Я Таня!
– Ти тут проїздом чи місцева?
– Проїздом! Я зі Львова. А ти?
– О, я теж! Точніше навчаюсь там.
Молоді проговорили до глибокого вечора. Виявилось між ними було стільки спільного, ніби вони знайомі вже не один рік.
– Може якось сходимо на каву? – запропонував хлопець.
– Так, можна! Скажи свій номер, я тобі напишу!
– О клас! Давай.
Таня зберегла номер хлопця. Вона ще не була готова до нових стосунків, але спілкування з новим другом полегшило її карколомний день.
Все, що з нами не стається – все на краще. Після чорної смуги обов’язково наступає біла. Можливо для Тані та Артема вона більше не закінчиться.
Чи правильно вчинила Таня?
