Це доля!
Я була 20-річною молодою мамою, ми з чоловіком і малям гуляли парком і почули жіночий голос.
Чоловік негайно побіг на звуки, а я за ним. Згодом ми побачили таку картину: дівчина була притиснутою до дерева, а навпроти неї двоє суворих чоловіків. Один забирав сумку, інший — ліз під плаття. Мій чоловік миттю побіг і вдарив з усієї сили одного з них, той аж сів від несподіванки. Другий в ту хвилину випустив з рук сумку і отримав удар в щелепу. Після цього вони відступили.
Ми заспокоювали бідну дівчину і тільки зараз помітили, що вона вагітна. Ми дали їй води, посиділи з нею трохи і відвели додому.
Вона була неймовірно вдячна нам. Дивно, але за тиждень ми знову з нею зустрілись на тому ж місці. Тільки вона вже була з чоловіком. Наші чоловіки потиснули один одному руку, той був дуже вдячним і запросив у гості. Сказав, що б не сталось, завжди можемо телефонувати і дав візитку.
Ми не згадували більше про цю пару, бо переїхали і було купа справ.
Минуло 23 роки. Я вже давно народила здорового хлопчика, він виріс справжнім юнаком. Мав дівчину, хорошу дівчину, розумна, мила, вихована. Ми знали її, а їхні батьки нашого Максима. То ми часто й жартували, що пора весілля грати, коли знайомство з батьками буде. Але потім сталась біда. Чоловікові різко стало погано, проблеми з серцем. Була необхідна пересадка серця і шалена сума грошей.
Нам не вистачало грошей, збирали усією родиною. Якось прийшов син і сказав, що в його дівчини батьки заможні, хочуть допомогти. Я й подумала, яка ж це перша зустріч… Вони прийшли до чоловіка в лікарню, ми їх не впізнали, а от вони нас — одразу. Вони зайшли в палату, перезирнулись і жінка заплакала. Чоловіки потиснули руки, майбутній сват сказав:
— Ми дамо грошей стільки, скільки потрібно.
Нашого подиву не передати словами. Минуло стільки років, а наші діти возз’єднали нас. Важко уявити, але це правда. Чоловік вже одужує, готуємось до весілля. І тепер ми маємо чудових друзів та невістку.
Вірите в такі випадковості?
