Свято у баби Люби. Син привіз онука на змові канікули.
– От зараз як напечу пиріжків з вишнями для Артемчика, поки він на подвір’ї грається. Пообідаємо як слід! – раділа вона.
Бабця зліпила один пиріжок, другий і так цілу бритванку. Так добре їй сьогодні й нічого не болить. Ще й снігу за ніч намело. А то лише дощі чи посуха. Зараз зима вже не така, як колись, як падало по коліна.
– Артеме, пиріжки готові! – вона покликала з порогу, якраз поклала їх на тарілку, щоб охололи й налила внуку горнятко молока, смакота! – Довго не бався, бо будуть холодні!
– Добре, бабусь, іду. Мені лишилося зробити носа! – хлопчик тішився своєму витвору і хотів швидше смакувати пиріжками. Він їх обожнював.
Як тільки баба Люба зачинила двері й пішла на кухню, то в них одразу постукали.
– Заходьте! Хто там? – не обертаючись сказала вона.
– Добрий день! – до хати зайшла молода дівчина Рита.
Вона живе у сусідній хаті з батьками. Працює в садочку логопедом.
– Мама тут пиріг спекла. Просила передати вам шматочок! – дівчина простягнула тарілку завернуту рушником.
– Ой, дякую! А я пиріжками вас пригощу. До мене он внук приїхав, вирішила його побалувати!
– Внук? – спитала здивовано Рита.
– Ну он він, надворі ліпить якогось звіра зі снігу! Подивись!
– А, точно, гарний хлопчик!
– Еге! А син який у мене красень!
– Ну я не буду вам заважати! До побачення!
– Бувай! Мамі вітання!
Дівчина пішла, не оглядаючись. А баба постукала по вікну, щоб внук ішов їсти.
– І що баба Люба казала на пиріг? – спитала в Рити її мама і побачила, що дівчина принесла пиріжки. – Ой, вона знову за своє…
– Мамо, вона знову кликала свого внука. – сумно промовила дівчина. – Вона, що зовсім самотня?
– Чоловік помер кілька років тому. У них ніколи не було дітей, хоча вони сильно їх хотіли. Бог не дав. Після цього вона і стала ті пиріжки пекти. Останнім часом все частіше.
– Мені її так шкода…
– Ну чому ж? Їй зараз добре! Вона у своєму світі. Ти ж бачила як горіли від радості її очі? А що б вона зараз робила, якби не ті фантазії? Точно журилася б. А так син привозить внука на канікули. Ми за нею приглянемо, не хвилюйся. І заважати не будемо.
А як би ви допомогли бабі Любі?
