Вчора вирішили пообідати з подругою у кафе. Вже мали повертатися додому, як зненацька, до нас підходить одна літня циганка. Я взагалі намагаюся обходити їх стороною, але цього разу мені ніби щось не дало. Юлька моя швидко вбік відбігла і мене стала кликати:
– Оль, ходімо. Вже скоро обід закінчується, а нам ще дійти до роботи треба.
Але я вирішила, що моє життя від цієї розмови гірше точно не стане, тому вирішила послухати, що вона мені скаже. Звичайно, я багато чула про те, як вони обманюють, вводять у гіпноз і забирають усі гроші з прикрасами, але на той час, мені було просто байдуже.
Я протягнула свою руку і показала долоню. Циганка почала уважно її вивчати і сказала: “В тебе дуже добра та чиста душа. Ти завжди намагаєшся допомогти тим, хто цього потребує. Та і старших людей ти дуже поважаєш. Але ось душа твоя дуже сумна та самотня. Не знає любові”
Ну, нічого особливого вона мені не розповіла. Таке можна сказати усім і будуть думати, що так і є. Та і я можливо дуже схожа була на наївну дурепу. Але потім, вона продовжила говорити: “І ти не винна у тому, що з чоловіком у вас щастя не склалось. І він не винний. Просто у вас на весіллі була людина, яка дуже позаздрила вашому щастю і вирішила його зруйнувати. Та людина, ще подарувала вам половину банкноти, аби ви завжди було розділені як частинки тією купюри”.
Від цих слів у мене просто мурашки по шкірі побігли! Коли я отямилася, то циганки вже не було, але гроші та прикраси залишилися на місці. Ми з Юлею повернулися на роботу, але я ніяк не могла забути слів тієї жінки. За дві години я вже бігла додому, аби переглянути наше весільне відео.
Сльози котилися градом. Я просто не могла дивитися на те, якими щасливими та молодими ми тоді було. Просто не можу повірити, що з того моменту минуло вже 12 років і все настільки сильно змінилося. Та ось я дійшла до того моменту, коли показували, як гості кидають у скриньку гроші.
Коли я побачила, хто кинув половину банкноти, я була шокована. Як вона могла, найрідніша людина?! Це була молодша сестра мого чоловіка. Річ у тому, що на той момент у неї вже було 3 дітей, але вона ще ні разу не вийшла заміж. Виходить, вона позаздрила не нашому щастю, а моєму!
З того моменту, я вирішила взагалі не спілкуватися із родиною колишнього чоловіка, аби вони нічого не знали та не заздрили. Тепер у мене є тільки я, син та батьки. І все.
Що б ви зробили на місці головної героїні?
