Ліда завжди була цілеспрямованою дівчиною. У школі вона вчила дві мови: англійська і французька. Першу викладали в школі. Другу вона вчила сама по фільмах, книгах та інших джерел, які хоч якось були здатні допомогти в досягненні мети. Правда, фізика і хімія їй не давалися зовсім, тому про красивий атестат Ліда навіть не думала. Вона не засмучувалася, що медаль зі школи їй не дістанеться. Кожному своє.
Михайло ж плив за течією. Усе його життя було з «так я зайшов і знайшов». Так він ще в школі заходив на перервах до вчителів, які поставили двійку і якось так вдало заходив. Двійка перетворювалася в трійку за те, що Міша допомагав пересунути шафу або перенести якісь підручники. Він так і в технікум зайшов, потрапивши на спеціальність теслі. Сам директор вмовив, щоб недобір закрити. А потім допоміг з працевлаштуванням. Міша випадково зайшов до його кабінету після випуску, коли там сидів директор майстерні.
На їх пару завжди дивилися з подивом. Ліда худенька, сувора, на каблучках і одягнена по діловому. Міша в футболці і джинсах, а посмішка від вуха до вуха. На початку всі думали, що парочка протягне місяць, потім ставки робили на півроку, але коли через півтора року вони оголосили про весілля, всі зрозуміли – це любов!
Сімейне життя текло своєю чергою. Ліда на зустрічах, в спробі показати начальству свою цілеспрямованість і просунутися по кар’єрних сходах. Міша в майстерні, коли є замовлення. Коли немає, то в гаражі з мужиками і пивом. І начебто немає проблем. Все, як у всіх. Десь гладко, а десь ні.
– Ти не уявляєш, мама, як за ці два роки я втомилася, – Ліда сиділа на рідній серцю кухоньці і дивилася у вікно. Чай остигав в чашці, до якого вона навіть не доторкнулася своїми доглянутими ручками, – Скрізь чайні пакетики. Біля комп’ютера, на стільниці, на столі в кухні і навіть на підлозі біля дивана. Я приходжу додому і починаю збір пакетиків. А на наступний день те ж саме.
– А йому ти говорила? – мама розуміла, що задає очевидне запитання, але іншого їй на думку не спало.
– Так, звичайно говорила! Що з того? – дівчина відмахнулася, – Я вже подумую про розлучення. Смішно. Через чайні пакетики, але нерви на межі.
– Так може робота винна? – припустила жінка.
– На роботі я, мама, відпочиваю, – Ліда стомлено подивилася на маму, – У мене там кабінет на три людини і чайна зона, де всі пакетики на своїх місцях: свіжі в коробці, використані в смітнику.
Міша проходив антистресову програму в компанії чоловіків у гаража:
– І здалися їй ці пакетики! Ні, я розумію, що затишок і все таке, але от чесно, мужики, не зі зла ж! – він доклав руку до серця і його товариші закивали головами.
– Та не бери в голову, Міша, – відмахнувся Вадик, сусід по гаражу, – Моя бурчить, що я квітку відсовую на підвіконні, коли віконце прочиняю під час куріння. Якщо на місце не поставлю, так все! Мозок тиждень їсти буде!
– Адже і намагаюся я прибирати ці пакетики, – Міша чітко пам’ятав, як викидав пакетики в смітник. Буває у нього, що він замріявся і залишить один або два в недозволеному місці, але це ж не привід нехтувати його. Але ж Ліда завжди показувала йому пакетика три-чотири. Звідки тільки витягала? Він же не винен, що в ті дні сидів удома без роботи. Що там ще робити? Каву він не любив, а чай в пакетиках зручно заварювати.
– Не кисни, Міша, – поплескав по плечу Сергій, – Чоловіча справа терпіти, а жіноча бурчати. Ось такі вони у нас!
І все б закінчилося розлученням, але одного разу повернувшись додому, Ліда не знайшла жодного чайного пакетика. Це було дивовижно! Вона, поки Мишко був в гаражі, обшукала все. Навіть за диван заглянула і під ліжко з ліхтариком. Крім пилу, що накопичився вона там нічого не побачила. Це був приємний сюрприз, який їй підняв настрій в кінці важкого трудового тижня.
Міша не розумів гарного настрою дружини, але щиро радів. Він уже й додому з великим небажанням йшов. Біля самих дверей приготувався щось лепетати невпопад на обурення Ліди, а тут тиша і спокій. Ходить кохана жінка по квартирі, щось муркоче собі під ніс. Ніжні погляди кидає на нього. Міша аж плечі розправив і груди колесом викотив. Може таки притерлися один до одного?
Наступного тижня Ліда почала помічати, що Міша взявся за побут. Те посуд помиє, то пропилососить, а то і пил витирає, та ще так акуратно! Кожну статуетку на своє місце поставить, ніби й не чіпав. Ліда боялася йому натякнути на його раптову хазяйновитість, а то ж не кожен чоловік здатний так геройствувати в побуті. Може він цього соромиться? Зазвичай же Міша розповідав Ліді навіть про те, як він боровся за колесо в машині, якого побив саморіз, а зараз мовчить. І Ліда вирішила теж нічого не говорити.
Але через тиждень вона помітила, що на поличці у ванній всі її речі переставлені місцями. Дзеркало було чистим. Вона його протирала позавчора. Міша, звичайно, молодець і все ж така охайність у рідної людини почала викликати занепокоєння. Значить два роки він сидів і нічого не робив, а зараз перетворився в фею чистоти? Може це її вина, що за чайні пакетики його лаяла?
– Міша, нам треба поговорити, – після сніданку Ліда прибрала посуд до мийки і навіть не залила його. Міша дивився на неї з хвилюванням. Він боявся будь-яких розмов, які починаються з цих слів. Нічим хорошим вони не закінчувалися, а ранок так добре почався! І навіть сонечко світить.
– Про що? – прикидатися валянком Міша вмів професійно. Отримати він завжди встигне, але от скільки і чого – це треба з’ясувати. Дуже акуратно з’ясувати.
– Мишко, – Ліда підсунула свою табуретку ближче до Міші і той занервував сильніше, – Я про чистоту в нашій квартирі, – дівчина посміхнулася, намагаючись приховати тривогу.
– А що з нею? – відстрочував свою кару Міша. Йому здавалося, що в його чашку з майже допиим чаєм зараз плюхнуться всі чайні пакетики, які він випадково залишав в квартирі. Він намагався прибирати, як завжди. Але він же чоловік, а не містер Пропер.
– У нас така чистота в квартирі, – Ліді було складно підібрати потрібні слова, – Це чудово. Я дуже цьому рада, але хочу дізнатися: у тебе все добре? Може ти втомився або чимось незадоволений?
– Та начебто ні, – Міша задумався, – Я теж дуже радий, що у нас так чисто. Спасибі тобі, кохана. Я знаю яких зусиль тобі це вартувало.
– У сенсі, «спасибі тобі»? – здивувалася Ліда, – Адже це ти наводиш чистоту, – помітивши негативне кивання головою коханого чоловіка, дівчина замовкла. Міша уважно дивився на неї, чекаючи нової думки, – Тобто ти останні два тижні порядок не наводиш?
– Ні, – з чистими, як сльоза, очима сказав Мишко.
– Ти не прибирав, – повільно вимовила Ліда, – І я не прибираю. Тоді хто? – вона чекала відповіді від чоловіка, але Міша ніколи не відрізнявся швидкістю думки і знову заперечливо похитав головою.
Про чортівню думати не хотілося, тому Ліда набрала номер своєї мами. Логіка була простою: вони залишали запасні ключі своїм мамам. На всякий випадок.
– Мамуся, у мене таке питання, – почала вона після привітання, – Ти до нас в гості не приходила? Ясно. А то може заходила, коли нас вдома не було? Та все в порядку. Поснідали. Я тебе теж люблю, – Ліда відключилася від абонента, – Тепер твоя черга, – вона дивилася на Мішу.
– Що моя? – він останні хвилини взагалі нічого не розумів. Ранок ж ще і щільний сніданок, а тут думати треба. Краще б його за чайні пакетики насварили! Там справ на хвилину!
– Дзвони своїй мамі і дізнайся чи не приходила вона до нас в гості, коли нас вдома не було, – Ліда запитально дивилася на Мішу. Він не став далі відкладати. По Ліді було видно, що ця ситуація натягнула її нерви, як тятиву, і якщо забаритися, то стріла її нервового напруження може застромитися дуже боляче. Міша набрав маму і завис у розмові з нею на півгодини. Ліда раз у раз чула, як свекруха просить сина прибирати пакетики від чаю, мовляв це не так складно, а Ліді буде приємно. Міша кивав і погоджувався.
– Не приїжджала вона до нас, – коротко підвів підсумок розмові з мамою Міша.
– Цього не може бути, – Ліда дивилася на Мішу, вишукуючи підказки його брехні, але її чоловік був все таким же нехитрим. Значить мами брешуть? Ця думка неприємно вразила її на стільки, що Ліда навіть насупилася. Свекруха дуже добра жінка. Вона їй, як друга мама. Скільки добра вона зробила їх сім’ї! І Міші вона завжди правду говорила. Без докору, але правду. А її мама теж не була викрита у брехні. Вона з дитинства Ліді вселяла, що брехня – це отрута! Та й яке прибирання? У мами хворі ноги, у другої мами спина. Вони свої квартири підтримують в чистоті, не даючи можливості молодим їм допомагати надміру, яку встановили самі. А тут в чужу квартиру підуть прибирати? Дурниці.
– Твоя мама теж не приїжджала. Тоді хто приїжджав? – Міша уважно дивився на дружину.
– Не знаю, – дівчина вже вросла в незручну табуретку, – Але не домовик ж!
– І не злодії, – видав свої роздуми Міша, – Не пропало нічого.
Наступний тиждень Міша в свої вихідні провів удома, намагаючись засікти непрошеного помічника по господарству, але ніхто не прийшов. Ліда контролювала процес з роботи, надзвонюючи щогодини. Міша, бо вони чули голос рідної дружини, одразу згадував про чайні пакетики і йшов вишукувати те, що вже встиг розставити по квартирі у вигляді об’єкта дизайнерської думки. Йому не хотілося нагнітати ситуацію ще більше, адже Ліда на роботу йшла не в найкращому настрої.
На наступний день їм довелося піти з квартири. У Міши було замовлення, але всього на три години. Додому він летів, нервово зітхаючи на червоний сигнал світлофора. Він прямо відчував, що вдома діється щось недобре, а він тут рахує секунди до зеленого.
– Михайлику, це мама, – заговорив голос в динаміці машини, коли Міша відповів на вхідний дзвінок, – Як у вас з Лідою?
– Нормально, мам, – Міша ніколи так коротко не відповідав мамі.
– Щось трапилося? Я так і знала! – заголосила жінка, – Голос тебе видає. Ти такий напружений! Що сталося?
– Мамуся, – пом’якшав Міша, – Правда, все нормально. Просто я за кермом. Додому їду. Незручно розмовляти. Хвилин через 10 буду вдома і передзвоню. Добре?
– Через 10? Добре. Буду чекати, – заспокоїлася мама і відключилася.
Мишко не чекати ліфта і побіг в квартиру на третьому поверсі по сходах, перестрибуючи через сходинки. Він влетів на свій поверх. Відкрив двері і застав мокру підлогу в передпокої. Міша так і застиг на килимку, обережно заглядаючи в квартиру. Він не вірив в домовиків та інших невидимих помічників.
– Але факт на обличчя, тобто на підлозі, Ліда, – Міша вже прикрив двері квартири, але продовжував розмовляти по телефону пошепки, – І в квартирі чисто. Навіть посуд вимитий і стіл витертий, – Міша стояв на чистій кухні, шокований. – Піду я в гараж.
– Ти боїшся чи що? – здивувалася Ліда.
– Не боюсь, – швидко відповів Мишко, – перестраховуюся.
В улюбленій квартирі стало незатишно. Якщо раніше прибирання стосувалася тільки чогось одного, то тепер в квартирі наводився педантичний порядок. Баночки і крему Ліди біля дзеркала шикувалися виключно по зростанню, а не по тому, як часто ними користується дівчина. Частина кухлів перекочувала в шафку, потіснивши печива і чай. У холодильнику продукти часом переміщалися на ті полки, на яких їх необхідно зберігати за інструкцією. Якось відкривши з ранку шафа, він абсолютно не по-чоловічому закричав від жаху:
– Футболки! Мої футболки!!!
– Що «футболки» ?! – на його крик з душу прибігла Ліда, загортаючись на ходу в рушник.
– Вони акуратно складені і розкладені за кольорами, – повним жаху пошепки сказав Мишко. Ліда відкрила свою половину шафи і придивилася. У неї штани і спідниці висіли з одного боку, а блузки та сукні з іншого. Але, головне, що першою блузкою висіла та, що їй колись подарувала мама і Ліда її одягала тільки на отримання диплома. З тих пір річ більше не знадобилася, а тут подивіться! Виринула з шафи.
– Це моя мама, – впевнено сказала Ліда, – Залишилося з’ясувати, чи одна вона доводить нас до забобонів або з кимось.
– Чому ти так вирішила? – Міша дивився на дружину не вірячи в реалістичний результат їх мук.
– У моєї мами ноги ниють, якщо вона довго стоїть. Тому прибирати нашу квартиру вона ніяк не може на самоті. Потрібен спільник! – Ліда переможно дивилася на чоловіка, не знаходячи в ньому відповідної радості. Вона ненадовго задумалася, осмислюючи їх діалог, – А! Ти не про це. Я просто впевнена, що мої речі складала мама, тому що цю блузку вона, коли я раніше жила з нею, завжди вішала першою в моїй шафі. Дуже вже вона подобалася мамі.
Ліда заспокоїла Мішу і у того нарешті з’явилася легка усмішка на обличчі, а потім і сміх. Він присів на диван, закрив обличчя руками і почав реготати. Це було величезне полегшення для нього.
– Як же добре, що це не домовик, – щасливо видихнув він, – Як будемо ловити наших чистюнь?
– На живця, – посміхнулася Ліда.
Увечері вони подзвонили своїм мамам і повідомили, що на вихідні їдуть з друзями на дачу. Шашлики, відпочинок, зірки і тепла дружня розмова після баньки. Мами побажали приємної дороги та гарного відпочинку, не запідозривши підступу.
Вранці в суботу Ліда і Міша боялися зайвий раз попити чаю. На початку сиділи мовчки, гортаючи новини в телефоні. Потім почали тихо перешіптуватися, тому що телефони вже набридли, а тиша гнітила. Ближче до обіду Міша не витримав:
– Може вони і зовсім не прийдуть?
– Тихіше, – відповіла пошепки Ліда, – Якщо не прийдуть, то на наступні вихідні покличемо їх в гості і розкриємо всі карти. Буде не так ефектно, але це геройство треба буде припинити.
І тут вони обидва замовкли. Ключ у замку повернувся і в квартиру зайшли знайомі голоси.
– Танюша, а для підлоги ти взяла засіб? – говорила мама Ліди, – А то у дочки стоїть якийсь, так тільки бульбашки пускає. Я ним минулого разу так нічого помити і не змогла. Довелося з водою і господарським милом.
– Взяла. Я все взяла. Навіть нашатир для вікон. Ось вони здивуються, коли приїдуть, – мами розсміялися, не боячись нікого, і з коридору зайшли в кімнату, де на дивані їх мирно чекали Ліда і Міша, – Ой!
– І тобі привіт, мама, – посміхнувся Міша, а потім не витримав і розсміявся. Його сміх підтримала Ліда, а потім і мами, яких молоді посадили на диван прямо в «бойовому» обмундируванні для прибирання: рукавички, косинки і поношені халати.
Вже скоро на кухні шкварчать оладки на сковорідці, а за невеликим столом йшла розмова.
– Ви ж коли нам про життя розповіли, – говорила мама Михайлика, – так ми і зрозуміли, що розлучитеся і нам тільки за фактом вже розповісте. А через що? Через прибирання! Дурість якась.
– Ось-ось, – підтримала подругу мама Ліди, – Спільний побут – це не кошик з пряниками. Тут треба вміти домовлятися і допомагати. То один додасть, а то інший. Головне, розуміти, що собі ви допомагаєте. Свій будинок в затишку тримайте.
– Ви нас ледь до екстрасенсів не довели, – чесно зізнався Миша, – Я ледь не посивів, коли в шафу заліз і побачив футболки складені за кольорами.
– А ми з Танюшею такого адреналіну натерпілися, коли ти, Міша, додому мчав, – засміялася мама Ліди, – Ой! Зараз-то смішно згадувати, а тоді так серце билося!
– Та не кажи! – підтримала мама Михайлика, – Ти, коли сказав, що через 10 хвилин вдома будеш, то ми тільки й встигли, що залишати в відрах свої засоби для прибирання, схопити речі і пірнути у відкритий ліфт. Я ж чула, як ти по сходах біжиш!
– А я ж ще ганчіркою наші сліди замивала, – сміялася мама Ліди.
– Ось ви хуліганки! – розсміялася дівчина.
– А використані чайні пакетики ми в останні дні не знаходили, – мама Михайлика з легкою посмішкою дивилася на сина, – Невже вони знайшли місце, де повинні бути?
– Знайшли і більше не втратять. Обіцяю, – Міша посміхнувся мамі.
– Значить не дарма ми влаштували це прибирання, – мама Михайла подивилася на Ліду.
– Не дарма, а далі ми впораємося самі, – Ліда поставила перед гостями тарілку з ароматними оладками, – І з прибиранням, і з іншим побутом. Так що наші «домовики» можуть тепер відпочивати.
А вам підняла настрій ця історія?
