От ви мені скажіть, невже всі свекрухи такі — пхають свого носа де треба і де не треба? Це ж просто неможливо.
Недавно через це дуже посварилася з Марією Петрівною. Варто було їй один раз до нас заглянути в гості, як всі наші плани було зруйновано самою лише “дружньою порадою”.
Розкажу про все по порядку…
Ми з Орестом вирішили, що віддамо нашу дворічну донечку в садочок. Я вже давно планувала знову вийти на роботу, щоб бодай трохи допомогти чоловікові грошима. Відколи я вийшла в декрет, він тягне нашу сім’ю тільки на своїх плечах. Даруся часто хворіла, тому я навіть не могла брати собі якісь підробітки.
Ми підшукали прекрасний садочок, з усіма працівниками познайомилися, вже й всі необхідні речі купили — піжамку, капці, рушничок, портфелик. Подбали, щоб нашій доні там було добре, але завдяки свекрусі це все пішло коту під хвіст.
– Синку, ти що?! Зараз такий непевний час в країні, а ти хочеш віддати свою дитинку в чужі руки?
– Та що з нею там може статися? Повір, цей заклад — недешеве задоволення, тому я впевнений, що все буде гаразд. До нашої Дарусі там точно знайдуть підхід.
– Та навіщо їй якийсь там підхід — їй мамина увага потрібна!
Я тільки важко зітхнула. Сперечатися і щось доводити Марії Петрівні було марно. Цілий вечір Орест ходив, наче сам не свій, а тоді не витримав і випалив:
– Ти знаєш, а мама таки права!
– Ти про що?
– Про садочок! Може, не варто нашу крихітку віддавати в чужі руки, я поки нормально заробляю, на хліб, на молоко нам вистачає.
– Тільки не кажи, що ти досі ведешся на маніпуляції своєї мами! Ми ж давно усе вирішили. Сам знаєш, що ми й так економимо на всьому, що тільки можна. Мені набридло копійки рахувати. І твоєї провини в тому нема! Виплатимо іпотеку, тоді й будемо думати, працювати мені далі, чи вдома з дитиною сидіти.
Чоловік ніби заспокоївся, свекруха притихла. Щоправда, тільки на пару днів. Через тиждень знову прийшла в гості.
– Софієчко, я тут подумала, а чому б твоїй мамі не звільнитися і не поняньчити онучку? Вона вже немолода жінка, її обов’язок — присвятити себе сім’ї.
Я аж дар мови на якусь мить втратила. Ця жінка ще й сміє розпоряджатися життям моєї рідні.
– А то нічого, що в мене ще є брат, якому всього 17 років. Про його майбутнє, хто подбає? А тато? Має кожного дня возити маму за 20 кілометрів, щоб поняньчитися з онукою?
– Ну, знаєш! Я так і живу — розриваюся на дві квартири, але дочці мушу помогти.
Так воно і є! Марія Петрівна тільки про Зоряну і її дітей думає. Вони живуть майже по сусідству, от свекруха й забирає онуків постійно до себе. А зовиця в цей час робить собі все, що їй заманеться. Хоче — на роботу йде, хоче — з подружками гуляє. Не життя, а рай.
– Як ви така мудра, то можете і синочку своєму з дитиною помогти. А то ж виходить так, що одних внуків ви любите, а до інших вам нема ніякого діла!
Отоді нарешті свекруха язичка свого припнула. Соромно стало. Перестала промивати Оресту мізки, і ми спокійно віддали нашу Дарусю в садочок. Їй, до речі, там дуже подобається — стільки всього навчилася за цих пару місяців.
А Марія Петрівна досі зі мною не розмовляє. Розказує всім, як я її образила. А мені якось все одно — своєї вини перед нею я не чую. Хіба ж я зробила щось погане?
А як вважаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
