Моя родина завжди здавалась мені зразковою. А потім з’явились гроші — з’явились і проблеми. У мене троє дорослих дітей. І в кожного із них – своє життя і своя родина.
Я мала власну дачу, на якій я давно не жила. Продати її було найкращим рішенням. Усі гроші з продажу я віддала своїй донечці Юлі. Я ж її рідна мама, маю допомагати. Та двом моїм іншим дітям ця новина не сподобалась. І тепер ми живемо постійними скандалами.
Світлана, старша моя дочка, у цьому житті досягла всього. Своя квартира, хороша робот, хорошенький син і чоловік, який заробляє багато і може сам забезпечувати всю сім’ю. Чим я можу їм допомогти? І сама не знаю.
Мій син Єгор живе з нами. Він нещодавно одружився, молоду невістку привів в батьківський дім. Зйомне житло — дороге задоволення. А вони вирішили збирати на власне гніздечко. Їм хоч і доводиться заощаджувати, та вони ще молоді, без дітей. Часу і можливостей багато.
А от Юлі, моїй донечці, в житі пощастило найменше. У неї троє дівчаток-школярок, грошей геть немає, а живуть вони в однокімнатній зйомній квартирі. Я як побачила ті умови — спати не могла ще три дні. Думала, як би кровиночку виручити. Так і згадала про дачу.
Цю ділянку в селі я дуже любила: тут тобі і повітря, і вода, і город. Овочі в магазині наче золоті коштують, а в мене завжди усе своє, свіже. Робити було нічого: дачу я вирішила продавати. Але так, щоб діти не дізнались. Вони картоплю восени поділити не могли, а тут такі гроші.
Дачу придбали дуже швидко, покупець видався хорошим. Як тільки мені передали гроші, я віддала їх Юлі. Там якраз на нову однушку вистачало. Вона ніяк не могла натішитись! І, на радощах, поділилась новиною із сестрою та братом.
Але це була така помилка! Її вони почали ображати, а на мене — жалітись. Гроші я, бачте, повинна поділити між трьома порівну! Але це ж моя дача, мої гроші. Хіба я не краще знаю, куди їх дівати?
Я впевнена, що зробила правильно. А що про це думаєте ви?
