Все своє дитинство я думала, що батько мене не любить. Принаймні так переконувала мене мати. Хоча пам’ятаю, як він із відряджень завжди повертався з ціло купою подарунків. Та одного вечора мати заявила, що після цього відрядження тато більше не повернеться. Я не розуміла чому і не хотіла вірити її словам. Мені тоді було дуже боляче.
Життя з матір’ю було не солодким. Я не відчувала від неї любові, наче жила з якоюсь чужою людиною. І вона всіма способами мені це доводила. Коли я йшла до школи вона відрила десь настільки зношену форму, що я соромилась її надягати.
– Ти мені практично ніхто, але тебе жаль віддавати у дитбудинок, може батько повернеться. І грошей на тебе я тратити не збираюсь, будеш ходити у тому, що є. А я тим часом буду влаштовувати власне життя.
Добре, що наша сусідка була доброю старенькою бабцею. Коли вона бачила мене у тій формі то сумно хитала головою. Після школи я інколи залишалася в неї, ми робили уроки вона навчила мене шити.
Коли я трохи підросла, то сусідка в родичів взяла новішу форму. Взуття у мене мінялося раз в кілька років. Я з часом навчилася знаходити ношені речі в таких магазинах. Друзів у школі було небагато. Діти мене вважали бідною і старалися уникати. Але ситуація в інституті помінялась. Я жила з добрими дівчатами. Коли ми здружились, то вони віддали мені кілька своїх речей, які їм вже не підходили. Мені було так легко без мами й згадок про дитинство.
Згодом я познайомилась з Юрою. Ми зустрічалися вже пів року, хоча я думала, що він одразу покине мене, як тільки дізнається з якої я сім’ї. Та потім на мій подив він захотів познайомити мене зі своїми батьками. Чесно кажучи я дуже соромилась свого одягу і дірявих чобітків. Але таки згодилася. Того вечора його мати й батько зустріли мене дуже тепло. Я спочатку подумала, що так не буває. Але я не почула і не відчула жодного докору у свій бік. Вони мені дуже сподобались. В кінці мати Юри запросила мене на чай наступного дня. Мене це здивувало, але відмовлятися було не чемно і я прийшла. Хто б міг подумати, що вона подарує мені нові чобітки. Я не втрималась і міцно її обійняла. Я плакала він радості й нерозуміння чому чужа людина до мене настільки не байдужа.
Потім ми з Юрою святкували весілля. У мене прокрадались думки, що рано чи пізно батьки чи чоловік мені згадають з якої ями я вийшла і що прийшла до них з нічим. Вони подарували нам квартиру і допомогли влаштуватися на роботу. Я тоді почувалася дуже щасливою.
Роки йшли, а ніхто мені поганого слова так і не сказав. Ми були однією сім’єю і я нарешті відчула, що таке любов і підтримка. Та одного дня нашому щастю міг настати кінець. До моєї матері дійшла новина, що я вийшла заміж. Вона тут же примчала в наш дім і стала вимагати її забезпечення. На щастя зі мною була свекруха. вона почула все і миттю подзвонила чоловіку і сину. Ми всі разом намагалися донести до жінки, що вона від нас нічого не отримає, бо рівно стільки, скільки вона дала мені.
Після цього мати більше не з’являлася у нашому житті. А я невдовзі дізналась, що чекаю на дитину.
А я зробила висновок, що до дитини треба ставитись так, як ти хочеш., щоб вона ставилась до тебе в старості.
Згодні?
