“Ти погана газдиня і жінка така собі” – з такими словами покинув мою сестру чоловік. Тоді їй було вже 40, дітей вони не мали і про власне житло Катя не думала, адже вірила в любов до кінця їхніх днів.
На той час прихистити я її не могла, адже ми з чоловіком та мамою живемо у маленькій однокімнатній квартирі, де нам самим тіснувато. Треба було допомогти сестрі і я запропонувала поїхати у Португалію, до її куми. Вона також розвелась зі своїм чоловіком, має трьох дітей і намагається забезпечити їм хороше майбутнє. Хоч і діти у неї вже повиростали, мають свою голову на плечах, створили сім’ї, вона постійно надсилає їм гроші, аби вони жили краще, аніж більшість мешканців у їхньому селі.
Коли кума моєї Каті дізналась, що відбувається зараз у нашому житті, то одразу запропонувала допомогу з роботою та житлом на перший час. В будь-якому випадку, втрачати нічого, а є можливість забезпечити собі гідне життя, тому Катя погодилась на цей нелегкий переїзд.
І от, вона поїхала в Португалію, знайшла собі роботу, почала відкладати гроші на будинок своєї мрії. А потім знайшла собі чоловіка. Дуже порядного, розумного, трішки старшого за неї, який мав справді щирі наміри. У нього є один син, а дружини не стало давно. Він знає, як то болить, тому ніколи б не скривдив мою Катю. І от, телефонний дзвінок від сестри, який мене дуже збентежив, адже дзвонить вона мені вкрай рідко: “Сестричко, мене покликали заміж” – промовила вона. Ми всі були дуже здивовані і справді щасливі!
Катя погодилась, адже розуміла, що більше може й не бути шансу, знайти такого надійного чоловіка, який готовий носити на руках. Вона зібрала валізу і поїхала в Україну, щоб забрати потрібні документи для узаконення шлюбу. Біля свого дому зустріла знайоме лице:
-“Андрій? Андрію, це ти?” – здивовано запитала вона.
– “Катю? Що ти тут робиш? Ми не бачились сто років”
Катя і Андрій ще в школі кохали одне одного. Це були щирі почуття, але на той час здавалося, що нічого у них не вийде. Він досі неодружений, живе з мамою, яка потребує вже підтримки та догляду, тому Андрій про своє особисте життя забув, адже хто ж захоче жити і доглядати за його мамою. Катя з Андрієм почали більше спілкуватись, частіше зустрічатись і ті шкільні почуття повернулись….
Вона розквітла немов троянда. Зробила нову зачіску, манікюр, накупила багато нового одягу і стала впевнена у собі. “Але що тепер робити? Як правильно поступити з Андрієм?” – роздумувала Катя.
Та й ми не з мамою також не знали…Сестра так намучилась всі ці роки, що заслуговує бути щасливою. Але чи не обпечеться другий раз? Ми не знаємо, як тут правильно вдіяти, адже не хочемо зіпсувати долю нашій Каті?
Яку б пораду ви дали Каті в цій ситуації?
