– Не хочу більше тебе тут бачити! Збирай всі свої речі і йди! – заявила мені свекруха, коли я повернулася з роботи.
Я нічого не сміла їй відповісти. Дістала з шафи валізу в якійсь колись і привезла свій одяг і мовчки почала все складати. Через годину таксі вже чекало під під’їздом.
Коли машина рушила я востаннє глянула у вже рідне вікно і стала пригадувати останні 5 років.
Зі своїм коханим я познайомилась на морі. Поїхала відпочити від роботи. Після університету я весь свій час витрачала на роботу. У мене були дві основні цілі: купити квартиру і машину. З часом я вийшла на добрий дохід і стала відкладати.
Так через кілька років я дозволила собі відпочинок. Все-таки мені вдалося досягти своїх цілей і я поїхала на курорт. Тепер я багато могла собі дозволити.
Там я і познайомилась з Данилом. При чому зовсім випадково. Ми розговорилися і виявилось, що жили в одному місті, але через кілька вулиць. Відпочинок закінчувався і ми обмінялися телефонами.
Вдруге ми зустрілися вже вдома. Сходили на кілька побачень. Я ловила себе на думці, що він мені сильно подобається. Почуття розгоралися з кожною зустріччю.
Поки одного дня я не почула пропозицію руки та серця. То був мій найщасливіший день.
Він теж багато заробляв. У той момент Данило жив у просторному пентхаусі разом з мамою. Ми відсвяткували пишне весілля і я переїхала до нього. Свою квартиру вирішила продати.
Зі свекрухою у нас були нейтральні стосунки. Ми не сварилися і не лізли одна до одної. Життя було чудовим.
Якось ввечері чоловіку стало погано. Ми викликали швидку. Але недуга затягнулася. Через кілька місяців його не стало.
Тоді я не могла описати свій стан. Я не жила, а існувала. Нікому не побажаєш втратити кохану людину. Ми навіть не встигли народити дитину.
Свекруха теж довгий час була сама не своя. Єдиний син. Вона його обожнювала. Він сильно нагадував її чоловіка.
Так ми двоє залишились у їхній квартирі. Наступні кілька років я не раз могла почути звинувачення від свекрухи, що навіть не народила їй внуків. Але я не була винна у смерті коханого. Вона просто хотіла мати хоч якусь память про нього.
А потім настав той самий день. Свекруха зайшла до мене в кімнату і сказала, щоб я збирала свої речі.
Я не стала щось заперечувати. Розуміла, що їй досі боляче. Я зібралася і поїхала до подруги. За кілька тижнів купила собі квартиру. Добре, що мала заощадження і чоловік раніше подбав про наш бюджет.
Надіюся. що в житті все буде добре. Але моя любов до коханого ніколи не згасне.
Не розумію чому свекруха так зі мною вчинила. Мені теж було не легко. Але то її рішення.
А ви б вчинили так з невісткою?
