– Віктор, ти чому досі на роботі? Все вже виконав – поцікавився начальник.
– Та я тягну час, не дуже горю бажанням їхати додому, бо там теща пиляти почне, як завжди.
– А, ну ясно! Але тут теж довго не будь – відповів Борис Васильович, – завтра ще обговоримо той важливий проєкт, я думаю ти цілком з ним впораєшся, у тебе найшвидше виходить. Ну, бувай!
Віктору не хотілося братися за нього, бо він вже звик до своєї команди, уся робота була налагоджена. А це знову налаштовувати співпрацю і корегувати процеси. Він хотів стабільності і йому дуже подобався його кабінет. Звісно це премія до зарплати, але він краще надасть перевагу спокійній роботі. А ще та теща сьогодні. І дочка поїхала в село до бабусі, ні з ким буде поговорити.
Зі Світланою Петрівною у нас стосунки не задалися ще з самого початку. Точніше мати дочці говорила почекати й не спішити виходити за мене. Це все я довідався, коли ми серйозно посварилися. Ще вона про це жаліє та от має результат. Але найсмішніше тут те, що на наступний день вона не пам’ятає, що може зопалу наговорити.
Віктор з часом звик до запального характеру дружини, але образа через тещині слова не минала і він не любив її бачити у себе вдома. Сьогодні він міг посидіти з колегами в барі, але ж відмовився.
Віктор тихо відчинив двері додому, роззувся і повішав куртку. В коридорі стояв запах смажених котлет. На кухні дружина з тещею щось бурхливо обговорювали.
– Ну і де його носить? Знову зі своїми друзями сидить у барі, я ж говорила прийти якомога раніше, щоб ми всі разом посиділи – жалілася мамі Олена.
Віктор затамував подих в очікуванні, що теща зараз обіллє його брудом з ніг до голови. Та її голос був спокійним і легким.
– Ти хочеш сказати, що він в тебе часто гуляє?
– Та ні. Я б тоді більше не впустила його до хати!
– Послухай мене! Ти про свого чоловіка так говорити не будеш! Зрозуміла! – продовжила теща.
– Ти що? Сама ж казала, що проти нашого шлюбу, а тепер захищаєш його? – здивувалась дружина.
– Правильно! До шлюбу я говорила все. Але ти свій вибір зробила! Тож прошу ставитися до нього з повагою. У вас вже дочка є, дах над головою. Ти мала шанс цього уникнути, а тепер, дорогенька, поїзд поїхав. Чи може він з тобою чи донькою скандали влаштовує?
– Ні, з чого б це? – голос Олени став м’якшим.
– Любить свою дочку?
– І мене сильно любить. За це його і вибачаю.
– А є щось таке, що не вибачаєш? – засумнівалась Світлана Петрівна.
– Та через його роботу. Он підвищення запропонували, а він думає відмовлятися. Ми й так за ті копійки виживаємо якось. Чому він того не розуміє?
– Він може лінивий?
– Ні, просто заявляє, що не лідер. Не хоче переступати через себе. Він з тих людей, яких влаштовує їхній поточний стан і міняти вони нічого не хочуть.
– Ну я тут нічого поганого в ньому не бачу. Ти маєш берегти його і приймати таким, як він є.
– Ти права. Можливо я раніше про це не задумувалась, але він справді золотий чоловік. Ще підтримає, часто пригорне до себе і поцілує. Просто у нього тихий характер, інакше як би він жив зі мною – посміхнулась Олена.
– Бачиш! Добре, що я тоді була не права, марно наговорила на зятя зайвого. Тепер так незручно перед ним. А робота чи посада, то не найбільше щастя в житті. Ти як йому будеш показувати свою любов, будеш ним захоплюватися, надихати, то він буде готовий зірку з неба дістати. Ось як воно працює.
– Ти права. Дякую тобі! – Олена обійняла маму.
Віктору стало так приємно від почутого, що всі образи розчинилися і зникли ніби їх і не було. Він знову відчинив двері й навмисне гучно зачинив, потопав ногами нібито щойно прийшов. Тоді заглянув до кухні, де його чекали закохані очі дружити й добра посмішка тещі.
– Ой, ти повернувся, а ми якраз вечерю приготували.
– Вітайте мене, від завтра матиму нову посаду!
– Ми знали, що ти зможеш, Вітю. Молодець – гордо промовила теща.
– Дякую, мамо. Я теж радий – чоловік підійшов та обійняв їх.
З тих часів вони з тещею більше не сварилися, а Віктор впевнено рухався вгору по кар’єрі.
Всі ми часом помиляємось стосовно іншої людини. А що б ви ще сказали на місці тещі?
