Чоловік не ночував вдома, не попередив і прийшов під ранок. Я не знала, що маю думати. У нас вже двоє дорослих дочок, але подібного ніколи не було. Він з порогу заявив, що полюбив іншу і збирається жити з нею.
– Я виплачуватиму дочкам половину зарплати поки вони не закінчать навчання і не влаштуються на роботу. Пробач!
– Оце і всі твої пояснення? Пробач? Нехай дочки тебе вибачають, якщо ти так легко наплював на мене.
– Я з ними поговорю, не переживай. Вони дорослі й все зрозуміють. – відповів Вадим і пішов у кімнату збирати свої речі у валізу.
Доньки не одразу зрозуміли, що відбувається:
– Тату, а де ти був сьогодні? Ми хвилювалися!
– Потім все поясню!
– Ні, ти поясни зараз свою поведінку!
– А що не зрозумілого? Я був у іншої. І хочу бути з нею! Мені набридло таке життя.
– Ми тобі теж набридли? – спитали здивовано дочки.
– Любі, ви тут ні до чого. Я люблю і любитиму вас завжди. Просто житиму окремо. Грошима допоможу, не хвилюйтеся. Якщо потрібно щось на дачі допомогти, то дзвоніть. А ти, якщо зможеш, то вибач мені! – повернувся до жінки й подивився милостивим поглядом і пішов.
Я не могла повірити тому, що відбулося. Голова стала важкою, як повний баняк. Вирішила прилягти й зрозуміти чому він мене покинув. Насправді я була впевнена, що все через мене. Адже я мало приділяла йому увагу, після роботи хотіла наводити порядок вдома, а на вихідних їздила на дачу чи у відрядження по роботі. Ми давно спали окремо, бо було якось не зручно перед дочками. І це поступово ввійшло у норму, мені здавалось, що у нас все добре.
Ніколи б не подумала, що він зможе від мене піти. Я пам’ятаю наскільки в нас був палкий початок стосунків. Але все змінилося.Тепер я не знала, що робитиму далі.
– Ти куди? – спитала старша дочка.
– На дачу. – відповіла я збираючи деякі речі.
– Але ми там все зробили, навіщо їхати?
– Ти зрозумій, мені треба побути деякий час на самоті. Я сьогодні повернусь. Суп у холодильнику.
Найкраща подруга теж намагалася мене розрадити. Вона якраз хотіла запросити мене на каву, але я розповіла їй про ситуацію.
– Ой, кому потрібні ті чоловіки, вони лише проблем додають!
– Але він був хорошим, все міг зробити й завжди допомагав. Це я в усьому винна!
– Еее, що ти таке кажеш? Чому?
– Ми мало проводили часу разом, навіть спали останній рік у різних кімнатах.
– Серйозно? Ой, бідолашна, але чоловіки так не можуть. Їм потрібна ласка й увага, інакше підуть шукати це в іншої. Ну нічого, навчишся і без нього жити.
Від її слів мені не стало легше.
– Слухай, він з твоїм чоловіком наче дружить. Зможеш якось акуратно спитати до кого він пішов?
– Я спробую. Але ти не засмучуйся! – заспокоїла подруга. – Ще знайдеш своє щастя!
Дорогою на дачу до мене подзвонила мама. Виявилось вони їздили на закупи й зараз теж прямують на дачу. Я під’їхала разом з ними.
– Ой, гарну ж машину зять подарував. Одне задоволення в ній їздити! – сказав батько.
– А ти чому така зажурена? Щось сталося? – цікавилась мати.
Я не хотіла знову про це говорити, але ж від неї важко щось приховувати, бачить мене наскрізь.
– Ми з Вадимом розлучаємось.
– Що? Чому?
– Він має іншу і вже зібрав свої речі. Треба починати звикати до нового життя.
– А як же діти. Що він собі думає? Ви стільки років разом… – не вірила в почуте жінка.
– Нічого, скоро в нього буде ще одна дитина. Напевно син, на якого він так і не дочекався від мене.
– Може у вас ще все наладиться. Як же так…- сумно промовила жінка.
– Давайте більше не будемо про це…
Того дня я повернулась додому. Відчинила двері, а назустріч вийшов Вадим з квітами й вином.
– Пробач мені ще раз! Я був не правим!
– Ти про що? Забув, як зранку речі збирав? У тебе буде дитина від іншої!
– Я прийшов до неї й зрозумів, що ніколи її не любив. Це ти кохання всього мого життя. Я не знаю чому так сталося. Але благаю, дай мені ще один шанс!
Я вирішила спробувати його пробачити. Думала час залікує рани, але нічого не змінювалось. У моєму серці було порожньо. Наступні пів року ми жили практично без змін. Все ще спали окремо. Дехто мене засуджував.
Коли настала весна я знову зібралася на дачу.
– Хто з вас поїде зі мною? – питала я у дочок, але почула лише відмазки.
– А чому ти мене зі собою не береш? – здивувався чоловік.
– Бо треба, щоб хтось був вдома!
– Он як, а раніше ти про це думала.
– Вже ніколи не буде, як раніше! – крикнула я і грюкнула дверима.
Що мені робити? Я досі не можу йому пробачити, але і не хочу бути самотньою…
