У школі пролунав останній дзвінок. Другокласник Назар зібрав свій портфель, одягнувся і глянув у вікно. На подвір’ї школи на нього вже чекала бабуся, уважно розглядаючи внука серед дітей, що розбігалися у різні сторони.
– Ех! – глибоко видихнув хлопчик і пішов до виходу.
– Ти чого так довго? – стурбовано спитала бабуся.
– Так вийшло! Вибач!
– А чого такий зажурений? Щось сталося? Ти хворий? Оцінку погану отримав? – завалювала питаннями жінка.
– Ні! Все добре! Просто я не маю настрою! – Назар зрозумів, що бабуся ще не знає, що сталося з ним сьогодні, от і добре. Тільки як пояснити все батькам? Вони ж точно його покарають!
На перерві після другого уроку його подружка Настя підійшла і показала хлопчику петарду.
– Дивись що у мене є!
– Ого! А де взяла?
– В брата! Як думаєш, вона зможе школу зруйнувати?
– Ні! Школа дуже міцна!
– А якщо у класі її підірвати?
– Ну пошкодиться підлога, не більше!
– Блін! Може в унітаз кинути? Уяви, що станеться! Куди потече вся та вода?
– Ну він трісне, а вода стече вниз. Нащо ти це все вигадуєш? Можна підпалити її на вулиці!
– Я знаю, але так не цікаво. І ще три уроки чекати!
На наступній перерві вони знову зустрілися на коридорі.
– Ти мене тут почекай! Я скоро повернусь! – сказала Настя і побігла в туалет.
Через кілька хвилин звідти почувся сильний шум, а дівчинка вибігла в мокрому одязі та витирала руками обличчя від сліз. На це збіглися вчителі і навіть директор.
– Хто це зробив? – питав він у всіх дітей. – Що за цирк ви влаштували?
Лиш Настя ще дужче заливалася сльозами і нічого не могла пояснити. Директорка зайшла у вбиральну і повернулася через хвилину.
– Хто кинув петарду в унітаз? – суворо дивилась вона на кожного. – А ти Насте, заспокойся, зараз ми у всьому розберемось!
– Це я зробив! – гордо зробивши крок вперед, сказав Назар.
– Ти? – жінка аж окуляри зняла. – Зайшов до дівчачого туалету і кинув петарду в унітаз?
– Так!
– У такому разі я змушена подзвонити твоїм батькам. Вони повинні купити для школи новий унітаз! Все! Всім приступити до уроку!
Настав вечір. Хлопчик вже сильніше мучився від хвилювання. Та щоб якось відтягнути розмову з батьками попросив у бабці, піти прогулятися.
– І батьків не дочекаємось?
– Ну, ба! Ти ж знаєш, що мені потрібно частіше бувати на свіжому повітрі. Ми не довго будемо! – аргументував Назар, цього було достатньо, щоб бабця погодилась.
Та замість звичних дурощів на дитячому майданчику Назарко сів на лавці й не рухався. Поруч і бабця сіла. Вони провели у мовчанці 10 хвилин, а потім жінка спитала:
– В тебе все добре?
– Я дещо зробив. Я вчинив правильно і добре, хоча всі думають, що це погано. Зізнатися у всьому я не зможу! І батьки сильно засмутяться через це! Ти б розповіла правду на моєму місці?
– Внучку, батьки мають право знати правду. Деколи її важко сказати, але так роблять справжні чоловіки.
– Ну тоді ми можемо повертатись додому! – рішуче відповів Назар.
Коли вони повернулись, то батьки вже були вдома:
– Син, підійди, нам треба серйозно поговорити. Дзвонили зі школи, хочемо почути твої пояснення.
Потім Назар розповів все так, як було насправді.
– Я тут подумав. Новий унітаз напевно дорого коштує. Ви можете поки не давати мені кишенькові гроші. А гроші на велосипед, що ви відкладали на моє День народження можете витратити на унітаз. Так буде справедливо.
Батько з мамою повернулися спиною, переговорили і повернулись знову.
– Ти знаєш, твоя ідея хороша. Ми справді не зможемо купити і велосипед і унітаз, тож поки витратимо гроші на друге. Але сину, я хочу сказати, що пишаюся твоїм вчинком!
– Тобі та Настя подобається, так? – посміхаючись, додала мама.
– Це моя подруга! Вона хороша, але деколи надто вперта!
Раптом у двері подзвонили. Бабуся відчинила і побачила на порозі дівчинку.
– А Нараз вдома? Можна його покликати? Будь ласка! – дівчинка помітно хвилювалась. Коли побачила свого друга і його батьків, то додала. – Не сваріть його, це все через мене! Ось, візьміть мою копилку, тут має вистачити на новий унітаз. Я збирала гроші на рожевий телефон, майже два роки! Мало б вистачити!
– Ну що син? Не будемо залишати дівчину без телефону? – батько глянув на сина. – Добре, що ти прийшла Настю! Заходь, чаю з тортом вип’ємо!
На День народження Назару таки не купили велосипед. Зато він через два місяці знайшов його під ялинкою.
Чи правильно вчинив хлопчик? Як би ви відреагували на місті батьків?
