Інколи виклики долі дають зрозуміти, що дійсно важливо в житті й що треба цінувати найбільше.
З моєю майбутньою нареченою ми були знайомі ще зі школи. Після випускного роз’їхалися по інших містах і не бачилися 5 років. Наш однокласник-староста зібрав всіх на зустріч випускників, аби ми згадали старі часи та добре провели час. Ось там ми й побачилися з Тамарою.
Через деякий час нашого спілкування, ми зрозуміли, що закохані один в одного. Почали зустрічатися, але про заміжжя ніякої мови не йшло. Я був не готовий після попередніх болючих стосунків і ще до цього нам з Тамарою не було, де жити. То ми так собі і зустрічалися.
Наші батьки готувалися до весілля, а ми нікуди не поспішали. Ну як ми, скоріше я, ніж вона. Я розумів, що Тамара хоче заміж, а мені штамп в паспорті не був потрібен. Тим паче я розумів, що вона нікуди не піде від мене, я ніколи не ревнував її.
Я не хотів дітей, кажу як є, чесно. Просив дівчину пити пігулки й застерігатися. Але одного дня вона принесла мені тест, а там дві смужки. Тамара світилася від щастя, а я був в шоці і точно не радий цій новині.
– Ти ж мені обіцяла пити пігулки! Що ти натворила, навіщо нам це? Все було добре, а ти все зіпсувала! Хто ти така, щоб вирішувати за нас? – уже обурено кричав я на неї.
Тамара промовчала і дуже на мене образилася. Це я зрозумів, після того, як наступного ранку, поки я спав, вона пішла від мене.
Я розумів, що єдине місце, куди вона могла піти – до батьків. Я зібрався і пішов миритися, а вони сказали мені, що Тамара вже поїхала в інше місто і наказала їм нічого й ніколи про неї мені не розповідати.
Ще дуже довго я ходив до усіх друзів коханої, до її батьків. Всі як ніби набрали води в рот, ні слова мені не казали.
Я не міг знайти собі місця, не міг їсти, спати. Всі думки були забиті Тамарою та нашою дитиною.
– Навіщо я тоді накричав на неї? Хто мене за язика тягнув? Що тепер робити?
Пройшло 4 роки мого існування без коханої людини. І тут до мене дійшли чутки, що Тамара приїхала в наше місто, її мама захворіла. Я одразу помчався до батьків, аби просити пробачення.
Коли я побачив Тамару, вона була не сама, а з маленькою дівчинкою чотирьох років. Я одразу почав говорити про те, як жалкую про свої вчинки, про слова, які тоді говорив її. Нам треба було одружитися і разом виховуватися донечку.
Тамара зізналася, як їй було моментами важко, але думки позбавитися дитини ніколи не було. Вона жила у своєї тітки і та допомагала їй час від часу з дівчинкою.
Наша донечка не знає, хто її батько, а Тамара ще досі кохала мене. Я був здивований і не очікував почути таких слів, але це дало мені надію, що ми зможемо почати все спочатку, з чистого аркуша.
Ось так вчинки можуть наламати долю. Після цієї розлуки, я зрозумів, що дійсно треба цінувати в житті. Тепер у нас сім’я: я, моя кохана та наша красуня-донечка.
Як ви оцінюєте вчинок чоловіка?
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
