Несподівано для себе, Олег Володимирович занудьгував. Але чому? Адже у нього було все, про що мріє кожен чоловік: хороша робота з гідною зарплатою, подорожі з дружиною та їх трирічним сином, трикімнатна квартира.
Навіщо тужити? Все частіше, дивлячись на підростаючого сина, він згадував себе та своє дитинство. Маму, таку добру, ніжну, ласкаву. Він завжди любив підбігти до неї і погладити своїми маленькими рученятами її світле волосся.
Тата він ніколи не бачив, та й не розпитувався про нього, йому подобалося жити з мамою в маленькій однокімнатній квартирі. Тут було все таке рідне: кухня, яка завжди манила його неймовірними запахами, невеличкий затишний диванчик в кімнаті, письмовий стіл, на якому Олег скоро буде робити уроки.
Коли він став дорослим, то часто чув про те, що жіноче виховання дуже сильно балує хлопчиків, не дозволяє з них виховати справжніх та гідних чоловіків. Він знав, що це не правда. Все буває по-різному…
Його мама була надзвичайною та сильною жінкою. Але свою силу вона завжди старалася приховувати від маленького хлопчика. Чотирирічний Олег боявся темряви, а мама удавала, що не помічає страхів сина.
Обіймала його і шепотіла:
– Ой, ти навіть не уявляєш собі, які ми, жінки, боягузки! Навіть боюся зараз у ванну зайти, там так темно!
І він відчував прилив великодушності і благородства, і ця великодушність і бажання допомогти мамі проганяли страх начисто. І він йшов, включав світло, і радісно пояснював:
– Мамо, тут нічого страшного немає! Просто включаєш світло і все!
А в п’ять років він брав у мами сумку:
– Мамо, ми не встигаємо, давай швидше.
– Я б з великою радістю, але у мене важка сумка.
– Давай я понесу! Я ж чоловік!
Це зараз він розумів, що сумка була зовсім легкою, а тоді – вчився бути сильним.
– Не потрібно плакати синку! Чоловіки не плачуть!
– А якщо не можеш не плакати?
– Тоді роби це так, щоб ніхто не бачив, а потім виходь до всіх з усмішкою.
Дитинство Олега закінчилося раптово та рано. В дитячий садочок за ним прийшла мамина подруга, Олена.
– Де моя мама?
– Твоя мама у лікарні, стало погано.
Після цього він маму більше ніколи не бачив. Приїхала його тітка Галя, мамина сестра і вирішила одразу його оформити в дитячий будинок:
– У мене ніколи не було дітей, а з чужим я точно не впораюся. Будеш жити в дитячому будинку, зростати в колективі, тобі це піде на користь. Квартиру вашу я здавати стану, що їй порожній стояти. Гроші отримаю з квартирантів: одразу куплю подарунок який-небудь до школи.
Звичайно, що ніяких подарунків від тітки так і не приходило. Дякував він тітці за те, що вистачило їй розуму не продати його житло. Коли він став повнолітній, то одразу вирішив прийти в їх з мамою квартиру. Вона була цілком порожня, не залишилося нічого від минулого життя.
Чому ж його так болить серце ? І все частіше до нього навідуються сни про рідну маму? А головне: у нього немає жодної маминої фотографії…він дуже переживав, що скоро з його пам’яті назавжди зітреться образ цієї сильної жінки і він забуде про її світле волосся та зелені очі…
– Господи, пошли мені що-небудь про маму, яку-небудь звісточку, хоч щось. Я не хочу її забувати!
Сам здивувався від свого прохання… які можуть бути звісточки? Вже стільки років пройшло…
Вдень Олег знову забув про свої нічні переживання. Після роботи поїхав в торговий центр, щоб обрати для своєї дружини подарунок на день народження. Вийшов з машини і почув голос:
– Очам своїм не повірю! Олег – це ти? Як ти виріс. Останній раз тебе бачила коли тобі було 18 років. А машина у тебе яка! Впізнав мене? Рідну тітку?
І він слухняно, сам не знаючи навіщо, поїхав в гості до тітки Галі. Жінка помітно постаріла, ходила зовсім не весела. Вони випили чай, а потім Олег запитав:
– У вас не залишилося чогось з маминих речей?
– Є! Я нічого не викидала!
Повела в коридор, зняла якусь ганчірку – і він побачив старий мамин сервант!
– Можеш забирати, мені не шкода. Тільки я тебе попрошу залишити мені трішки грошей, здоров’я у мене зовсім немає, а на пенсію ліки не купиш…
І він віддав тітці 15 тисяч гривень – всі гроші, які були з собою. Забрав акуратно сервант і привіз додому. Дружина побачивши цей сервант, нічого не сказала, вона завжди була людиною тактовною і розуміючою.
Олег закрив двері в кабінет та підійшов до серванта – і ніби побачив знову своє дитинство. Ось машинки, мамина смачна вечеря, невеличка кімната. В серванті він знайшов старенький фотоальбом, де назавжди збереглася мамина посмішка… Олег тихо заплакав, добре, що двері в кабінет були зачинені – адже справжні чоловіки ніколи не плачуть!
А вам сподобалася історія? Як ви вважаєте, чому рідна тітка не взяла до себе жити Олега?
