Коли я під вечір приїхала з переймами в пологовий будинок, ми з чоловіком чекали на появу нашої четвертої дитини. Тобто на той момент сім’я наша вже була «безнадійно багатодітною».
Другий і третій хлопчики у мене – близнюки, хоча в роду ні в мене, ні у чоловіка не було двійнят. Тому за фактом моєї наступної вагітності головним сімейним питанням (з часткою гумору, звичайно) було: «А раптом знову двійня?».
Дуже сильно були здивовані наші бабусі-дідусі, допомагати всім довелося на перших порах. Завдяки УЗД дізнатися, двійня чи ні – можна було вже на другому скринінгу. Але ні, четвертий «ніндзя» йшов поодинці.
Нарешті, все позаду … Мене поклали в платну одномісну палату, яку ми з чоловіком заздалегідь оплатили. А через пару годин принесли мені мого малюка на годування. Через кілька хвилин зайшла до мене в палату головна лікарка і каже, потупивши погляд.
– У нас тут така ситуація …Вранці сьогодні жінка 18-річна народила дівчинку, написала відмову від неї, викликала таксі і поїхала з пологового будинку. Сама ледве ходить після пологів, але ні на хвилину зайву не захотіла залишатися в пологовому будинку. Істерики, довелося відпустити.
– А дівчинка така гарненька, здоровенька. А ви, як я знаю, дуже двійню хотіли.
– Я ось подумала … Може – заберете дитину?
– А ми напишемо, що ви народили …
– Так не хочеться дитину в будинок малятка віддавати. Яке там життя для малятка? Сльози одні ….
– Звичайно, це незаконно, можна пройти офіційну процедуру удочеріння, але це – МІСЯЦІ, і не факт ще, що віддадуть.
– А весь цей час дитина буде в притулку. Шкода …
Я, чесно кажучи, була ошелешена …
З завідувачкою, Любов’ю Степанівною, була добре знайома. Приємна жінка, добра дуже. Ми спілкувалися і поза стінами пологового будинку. Тому, мабуть, вона і звернулася саме до мене з такою ось «слизькою» пропозицією.
Але на кону життя і доля дитини, від якої відмовилися … Рішення я прийняла майже моментально!
– А, – кажу, – була не була, – давайте. Досвід виховання двійні є. Нам якраз п’ятої дитини не вистачає до рівного рахунку.
Жартома сказала, звичайно, але в кожному жарті, самі розумієте …До слова, всі діти у мене – хлопчики, а чоловік так мріяв про доньку … Було це в лихі дев’яності, дітей тоді через органи опіки не оформляли.
Мою Оксанку просто записали як мою, другу у двійні. А домашнім пояснила так, мовляв, буває, що на УЗД за першою дитиною другої не видно. Тому рідні питань багато не задавали, дивувалися тільки, треба ж, два рази двійня.
Тільки чоловік був в курсі, і прийняв моє рішення «на ура». Найсмішніше, Оксанка на нього дуже схожа, така ж блакитноока і світловолоса.
Зараз діти виросли, і ніхто навіть не підозрює, що Оксанка нам не рідна. Так я і сама про це забуваю … Рідна!
Ви б наважилися прийняти таке складне рішення?
